ська справа була не особистою інтриґою, а громадською справою, що тут ми маємо прояв того-ж громадського руху; тим бїльше, що такого Милїя ми не знаємо межи Данилових боярів: може то був якийсь заступник громади, чоловік місцевий. Цїкаво, що з сего епізода видко, як Татари сприяли сему громадському руху й з охотою приймали до себе у безпосередне підданство. Що ще цїкаво — се поданий вгорі вариянт, з якого виходить, що Татари наче-б поставили Милїя своїм баскаком у Бакотї; але з попереднього видання Галицько-волиньскої лїтописи знати, що в деяких кодексах її пишеть ся „Милѣя и баскака“[1]; як баскак був властиве тільки фіскальним, а не адмінїстрацийним урядником, то сей останній вариянт здаєть ся менї більш правдоподібним.[2]
Як то вже й вгорі було сказано, лїтописець подає сї звістки припадково, коли згадує про боротьбу князїв з сїм рухом. Таких прояв сего руху певне було далеко більше на великих просторах Данилової держави. Були вони, мабуть, не тільки по єго державі.
Лїтопись нїчого не каже нам за полїтично-громадський устрій та відносини земель, що на схід Тетерева — Київищини, Переяславщини. Де що можна одначе вивести з деяких інчих історичних подань.
Пісьля 1240 р. — находу Батия — Київ не належав до держави Данила; 1245 р. тут сидїв воєвода Дмитро Ейкович, намісник Ярослава — мабуть Ярослава Всеволодовича, князя володимирського (північного)[3]; хоч оповідаючи про мандрівку Данила до хана, лїтописець і каже про Данила „обладавшу Рускою землею, Киевомъ и Володимеромъ и Галичемъ“[4], але сїх слів ми не повинні прикладати до тогочасних волостий Данила, бо слово „обладавшу“ може вїдносити ся й до часів минулих; похід Данила на Київ в 50-х роках не дійшов до скутку, а потім вже було єму не до поступовання на схід. З подань лїтописи можна гадати, що границя галицько-волинська пісьля 20-х років на сходї лежала десь коло Горини[5]; про те, що Київ належав до держави Данила, навіть Льва, сьвідчить, правда, Стрийковський[6], але єго сьвідоцтво, очевидячки, єсть тільки недотепна вигадка.
- ↑ Полн. собр. рус. лѣтоп. II. с. 191.
- ↑ Єго приймає в своїй вгорі названій розправі і д. Молчановський с. 152.
- ↑ Ипат. с. 535. Зубрицький й проф. Шараневич мали сего Ярослава за Інгваревича, Данилового брата в других (Ист. Гал-Рус. княж. III, с. 155, Ист. Гал.-Волод. Руси с. 92), але на се трудно здати ся (див. Дашкевича Княженіе Дан. Далицк. с. 63).
- ↑ Ипат. с. 536.
- ↑ Тут стрічали Татарів волинські князї — див. Ипат. с. 562, 588; порівняй Дашкевича Княжен. Дан. Г. с. 72, Болохов. з. увагу 138.
- ↑ Kronika I. p. 286, 291, 306 й інчі.
