В ту пору, коли офіцир грозив, що запалить цїлу Рокрезу, надбігли змішані вояки. Іно що побачили, що Домінїк утїк. Се викликало страшний розрух. Офіцир пішов на саме місце вчинку, оглянув вікно, що лишилось відчиненим, порозумів, як усе стало ся, і вернув ся лютий-прелютий.
Дядько Мерлїє, бачилось, був дуже розгнїваний утекою Домінїка.
— Дурень, — проворкотїв він, — усе попсував.
У Франсуази здавило серце, коли почула ті слова. Батько зрештою не підозрівав її спільництва. Він похитав головою і сказав півголосом:
— Ну, нема що й казати, наробив він нам клопоту.
— Все то справка того негідника, того опришка! — кричав офіцир. — Він утїк у ліс… Коли нам не доставлять його, то все село відпокутує за нього! Ви певно знаєте, де він заховав ся?
Дядько Мерлїє усьміхнув ся собі, показуючи на склони горбів, порослих лїсом:
— Як хочете знайти там чоловіка? — сказав він.
