Рече старик до Кирика: „Чи ни думаєш ямки копати?
„Стій, нибожи, ту твердо буди,
„Нехай в тім місті копают крепші люди.
„Отут в сі долинці починай копати, — тут м'ягче копати.
„Будиш мене благодарити, а довго мене памітати“.
Пішов старий. Кирик хутен[ь]ко до копаня взявся,
Аж, недовго копаюче, до котельця з грішми дібрався.
Витягає на верх, що має сили,
Відкрив, глядит: аж там самі карбованці білі!
Тя́гни, що має моці, зніс руки, вліпив в небо оче,
Кінчив ямку, потім побіг додому охоче.
Свої гроші в комору впровадив.
Жінці гучний обід роспочавши,
Взяв в аренді спуст горілки, сам напився,
По виликих трудах крепко покрипився,
Хліба, м'яса, пева, меду, предбав додому:
Є що їсти, пити, аби було кому!
Жінка цілу ніч ни спала, то пекла то варила,
Всіх сосід завідливих здивила.
Кирик схопився раненько, тожи мало спавши,
Побіг сейчас до попа, в корман гроші взявши.
Зайшов з добрим ризоном, став сміло питати:
„Чи мно треба, отче чесний, на молебінь дати?
„А до того я би-м хотів з паламаром, з хрестом, зо всім
братством моє дитя поховати“.
Піп дивится на Кирика і рече до него: „Чи ти впився,
„Чи з виликої мудрости скрутився?
„А коли ти ни жартуєш, но хочиш так, як богаті люди,
„Красно хоронити, поминки справляти,
„Дай 15 карбованц[ів], то всьо буди,
„С твоєм удовольствієм — хорошенько буди!“.
Кирик не довго спирався, з кормана дістав, з нахальством
Піп задиву[ва]вся, ще до Кирика пожартував.
Тож — годити.
Дав три карбованці, сейчас зачали на «братство» дзвонити,
Много людий із лану зачало ся сходити,
І з хорошем блачестієм Кирикови дитя схоронив.
Кирик всіх ідущих із цвентару до себи запросив.
Кирик, всіх сердечне участовавше приходних, на виньших моргає,
І тим щедру милостиню дає,
А на обід запросив попа [з] попадею,
Дяків, братчиків, сосід, з цілою ріднею.
