Али в цілім силі ніхто ни хтів послухати.
Кирек слезно заплакався, спляснувши руками:
Дізнався він, яка любов [м]іже сосідами.
Пішов єще до попа, упав на коліна:
„Помилуй мя, о чесний отче! померла дитина
„В такий час, що нима ні гроший, ні хліба,
„А несчасному чоловікови вилика загиба.
„Змилуйтися! учиніти! зараз дитину схороніти!
„Заплата, яка слідуєт, до осини пождіти!“.
Піп струсив на Кирика бородою:
„Що ти баєш, сучий сину! я ж тобі слугою?!
„Коли ни маєш чим платети,
„То ти мині можеш кілька днів косити,
„Твоя жінка тоже може піти на лан жати люб в'язати.
„Чи ж я маю твої плати до осини ждати?“.
Рече до него Кирик: „Ни можу, честний отче, бо час не до того:
„Я — сам вдома, єденак, ни маю нікого:
„Треба панщину відбути, як в панскі власти,
„Собі треба также дбати, аби марни зовсім ни пропасти“.
Скочив піп, пхнувши ногою:
„Я ни можу згодитися с тобою!“.
Піп поміркував губою,
Вдарив в шею кулаком: „Не говори довго зо мною!
„Ни маєш чим заплатити і ни хочиш робити? —
„А я ж тобі чорта-дурма буду хоронити?!
„Ти машельник, плут, бродяга, гультай і п'яниця.
„Твоя жінка — лядащитя, блядь, слободильниця
„І лежуха. Для того у вас нічого нима і ни буди.
„Щоб такії випропадали, лукавії люди!“.
Нарешті піп пхнув Кирика в шию [і у спину?]:
„Пашов вон ти, нигідний! ти, проклятий сину!“ —
Кирик на несчасну долю нарікає,
Ходит, блудит, сльози проливає.
Пішов с плачом до дідича. Аж дідич єго взрів, питаєся:
„Для якої річі?“. Кирик свою причину сказав, —
Дідич над ним ужалився, таку раду дав:
„Коли ни знают тебе люди, піп ни хоче знати,
„Сміло можиш сам своє дитя поховати“.
Той прийшов додому. Що з біди робити?
Бере рискаль і лопату, іди на могилки, та й зачав значити.
Аж приходит к нему старец, — борода сивая,
Йоломок ясненький, одежа красная:
— „Помагай-біг, чоловіче! Що хочиш діяти?“
