Їдят, п'ют, а нишком позирают,
Ідні бают, другі шепчут, а треті моргают.
Ніхто так, як піп завідливий, оком пожирає
І думку думає:
„Що такого? вчерась Кирик на колінках лазив,
„Молив, просив, та нікого слізми ни поразив.
„Тепер сипли гроші, богато частує,
„Невже ж то єго дідич так усердствує?
„Сумліваюсь, яка то причина, —
„Він ся десь прокрався, або кого розбив, — треба єго добре
взяти, поганьского сина!“.
Гості уже, звичайно, наїлись, напились,
Розішлись до своїх домів, бесіду скончили.
То ті, що в Керека гарно їли-пили,
Зійшовшися на улицю, громко говорили:
„Казали, що Кирик куска хліба ни має,
„Що він, як собака із голоду здихає,
„А сегодня — я́к зверх на столі всьо стало!
„Як в якого богатира, подістатком стало“.
Піп зайшов додому, став крепко думати,
Яким би способом Кирика спитати:
„Кто то так вспомагає? Де він так набрався,
„Що всіх людий задивив, богатим стався?“.
А ни можи, жадніш способом, [тоє упізнати]
Пішов до свої попаді, зачав ся питати.
Попадя прийшла з обіду, лягла, протяглася,
А по животі погладилася, почухалася,
Сюди-туди хутко схопилася:
„Пристань, — рече, — мій сивий голубчи!
„В Кирика наїлися, як би в якого богатира, — і не виділа [лучче]“
— „Супруго моя, сопруго! Добре ми с тобою [жити]!
„Яким, яким би способом Кирика за гроші спитати,
„Де він того набрав?
„Вірно, то єго так дідич одару[ва]в!“
— „Мій сивий голуби! престань на моє осуждения:
„Нехай Кирик прийде до сповіді в воскрисения,
„І єжелі всього не скажи, то доти єму причасті
„Не обіцяй дати, хоць би мав пропасти, — поки за гроші
— „Супруго моя, сопруго моя, сопруго! Добри ми с тобою
жиєм, але далеко ми до воскресенія ждати:
„Мусит він десь гроші потирати,
„Треба тепер же до сповіді примушати“.
Али піп втішився, в долоні поплискав,
Почухався по голові, бороду погласкав.
