жидівского візка, а жид спит. Той коня взяв, підпряг, відправив в монастир з повозкою, а сам вбрався в кіньске убрання та й став в оглоблях, ніби кінь. Над дньом жид пробудився. Дивится: замісь коня стоїт монах. Злізає до него, а той каже: „Даруй міні, чоловіче! пусти мене, — я вже відпукутовав за свої гріхи!“ Аже в жидів єст віра, що душа по смерті за гріхи іде відпокутовати в звірі і худоби. Жид думав, що і той кінь єго такий, і каже: „Вибачайти міні! може я коли батіжком вас добре підганяв?“. — „Дарую тобі, чоловіче, бо то міні за гріх так треба було покутовати!“. [Жид] монаха пустив, а сам візок потягнув до міста. Той [чернець] прийшов до монастиру. Єго приняли хороше, а коні, кілько він привів, назначили продати. Вивили на ярмарок і того коня жидівского. А жид, ходивши по ярмарку, пізнав. Приходит і шепчи коньови до вуха: „А що? може, вже знов согрішили? Ні, тепер вже не куплю! — було не грішити!“.
Бо то приїхав капуцин до Росії і хтів заїхати до коршми; али що ни було коршми, заїхав до попа і каже: „Пан до пана, а піп до попа!“. Али піп каже: „Або ви піп?“ — „Та же піп!“ — „Али що ви бідні?“. Дивится, що в него ходачки — і каже: „Нати вам мої чоботи!“. Капуцен: „Ні, мині ни треба, бо в нас так хо[д]жут“. Піп каже: „То у вас, може, парафія мала?“ — „Ні, ми, — каже, — з Божої милости жиєм. От підіт рано до церкви і скажіт людьом: може, що пожертвуют“. Піп встав рано, а то була ниділя. Піп каже: „Ото, люди, пожертвуйти на того капицуна, що такий лисий як бик, сірий як вовк, а босий як пес, а посторонком ся обперезав, як розбійник!“. І люди цікави були видіти: післали такого, що і на фуру ни забрав.
Бо то їхав на їднім пороні капуцин і жид. І капуцин молится Богу, і скидає той капішон, і назад закидає на голову. І як то у капуцинів довгі паси зо снурка — і він, той пас, впав в воду і мочится. Жид каже: „Вацьпані! посторонок ся мочит!“. А ксьондз молится Богу і нічого ни каже. Жид другий раз і третий каже, що „Вацьпані! посторонок ся мочит!“. Ксьондз скінчив молитися, і взяв-підніс з води, і поцюлював. Взяв скинув з себи — і давай жида бити! Жид дивится, що ни жарти, та скочив з човна чи с порона і давай втікати до беріга. Прибився — і пішов до свого сила̀ до пана, позивати. І каже панови, що „мині так збив якись розбійник, що я ни можу жити!“. Пан каже: „Який же він?“ — „В него така голова виголена, як у розбійника, і він такий босий, як пес, в него чоботи із дерева, а посторонок такий, як у злодія, і на завісах шапку носит!“. Али дивится пан, що ксьондз їде. І той жид пізнав єго і схо-
