міста — вичікували вдома розвязки неясного становища на фронті. А міщухи не мали за що купувати, дотого не знали ні ціни грошам ні крамові.
Хідниками вешталося трохи цивільних людей, одягнених якнайскромніше; жіночих капелюхів не було видно зовсім. Зате військовий рух досить жвавий. Вулицями проходили відділи піхоти в гострошпичастих шоломах, снувалися авта, мотоциклі, верхівці.
Усюди лунала московська мова, іноді приперчена клясичною московською лайкою. З облич військових, з руху частин, обозів Арсен бачив, що червона армія почувала себе певно; безладдя ні метушні непомітно.
— „Красная Звєзда”! „Окопная Правда”! Трі копєйкі сєрєбром! Пєтлюровскія банди отступают… двє дівізії разбіто! — горлали хлопці-продавці газет.
— Псс… Ану, давай сюда! — гукнув до хлопця Арсен.
— Что хотітє, гражданін: „Звєзду”, „Правду”?
— Давай всьо, что імєєш… Я прієхал с провінції… інтєрєсно почітать… Сколько тєбє?
— Двадцать капєєк сєрєбром… рубль бумажкамі…
Арсен забрав жмут ґазет і пішов на скверик, недалеко від „Імперіялю”. Там сів на лавочці і почав читати.
— А позвольте, товаріщ, газетку, — нагло
