але відчув, що не на те, щоб відійти. Неначе крізь якийсь серпанок мряки чув тільки жагучий шепіт:
— Не хвилюйся… не хвилюйся… прошу тебе: не хвилюйся…
…Коли Арсен розплющив очі — із здивуванням помітив, що він не у своїм ліжку.
Блідий ранок соромливо зазирав у вікно і виявив наоч увесь непорядок, що його ховала дискретна ніч. Арсен спочатку не міг второпати, як то могло статися, що він такий точний і солідний, так безладно порозкидав свої речі.
Поволі пригадував усе. Румянець сорому залив йому лице. Водночас у ньому змагалися два ріжні почування: якихось гордощів, що нарешті пережив щось нове, що рівняло його з іншими товаришами зброї і якогось остраху, чи не попав він у халепу зробивши таке легке знайомство.
Почув якесь шарудіння за параваном у кімнаті.
— Уже прокинувся? — спитала Кетті? — Одягайся та мийся… там є свіжа вода.
Одягаючися, Арсен хвилювався: як він погляне на Кетті, як подивиться їй у вічі? На хвилинку ринула думка: тікати; але відразу вона зніяковіла і зникла. Тепер уже запізно… Поводився якось машинально, якби доручив усе долі, нехай сама вирішить, чим це скінчиться.
За хвилину почув себе сміливіше, коли його вухо торкнув якийсь теплий, щирий, бадьорий голос:
— Добридень… як спалося?… що бачив у сні?
