Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/111

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 101 —

тер Василєв ще не прислав. Я зістав ся дожидати, бо учора бухгальтер Василєв сам приобіцяв менї невідмінно в 9-ій годинї прислати книжку в читальню. Сподїваючись на „Описаніе города Астрахани“ Рибушкина, я спитав собі катальоґа Астраханської читальнї, катальоґ взяла теж якась важна особа (чи не Сапожников?). Тодї без катальоґу в руках побачив я на полицях читальнї „Вѣстникъ Европы“ покритий пилом, довгу низку „Московського Телеграфа“, кільки примірників Грапа Хвостова, Державина, Карамзина, Духъ законовъ і Сводъ законовъ з додатками. Остальні полицї повні творами Дюма і Сю, звістно в перекладї. Про манускрупти, що до істориї краю і міста, сам вже не тямлю, чому соромно було спитати.

В отсїй читальнї публичній більш над усе цїкавим про мене було те, що я вперше тут побачив „Русскій Вѣстникъ“. Видаєть ся він вже кільки років, а я вперш єго бачу: в якій же пустелї дикій я досї чеврів!

Попала до мене в руки перша книжка „Русск. Вѣстн.“ за рік 1856. Зміст менї сподобав ся: там стояли наймення Гоголя, Соловєва, Аксакова, на ймення добре відомі в письменстві. Я розгорнув книжку і попав саме на лїтературну лїтопись, читаю. Щож отсе я вичитую! Нашу славну-преславну Савур-могилу розкопано! Золотий та якийсь ще інчий дрібязок там знайдено, але з тієї знаходки не знати, чи дїйсне се була могила одного з царів Скитських.

Я люблю археольоґію; я шаную людий, що присьвятили себе отсїй таємничій матері істориї; я вповнї сьвідомий користи з отаких розкопів. Алеж лучче-б були нашої Савур-могили не розкопували. Чудна, навіть нерозумна любов до нїмих могил! аж вони нїчого не говорять. Усенький день і вечер я все сьпівав:

У степу могила
З вітром говорила:
Повій вітре буйнесенький
Щоб я не чорнїла.