умови, а вона не бажає бачити ся зі мною. Але-ж бачити ся нам треба не ради кохання, а по дїлу, то й неминуче треба побачити ся. Нїчого робити: беру ся знов за посланіє.
2. Справа моя не така вже лиха, як я гадав. Моє несподїване сватання вона взяла за театральну сцену. Суща акторка! вона скрізь бачить свою кохану штуку: навіть і з мене здав ся їй актор, хоча я менш за все скидаю ся на актора. Справдї тодї я походив на божевільного, а ще більш на пяного, а вона, — сердешна, взяла мене за лицедїя. Але-ж! перемелеть ся — борошно буде.
Се вже з'ясував менї її тато: він прийшов до мене з приводу листа Михайла Семеновича. Старий не висловив виразно, якої він думки про моє сватання; але згодив ся, що їй треба читати і взяв у мене „Губернскіе очерки“ і кілько лїврезанів Гагарта. Добра прикмета.
На закінчення спектаклїв грали драму „Парижскіе нищіе“. Вона справила ролю Антуанети і справила лїпше, нїж першим разом; але я не оплїскував, а чому? й сам не скажу. Менї здавало ся, що вона висше усяких оплесків, але я про се нїкому не казав.
3. Нїна Пущина іменниця. Учора я дав звістку про се Піуновій, гадаючи, що поталанить менї побачити ся і побалакати з нею; але полїтика — не про мене. Моя возлюблениця прийшла, повитала іменницю і за пів години поїхала. Я встиг, тай то вже в прихожій, стиснути і поцїлувати її руку і не промовив нї слова. Хитра людина! Тепер я тобі не сїльце, а капкан постановлю. Побачимо, хто кого перемудрить. Тутечки-ж перечитав я голосно при нїй вже надруковану мою замітку[1] про її бене-
- ↑ Отся замітка була надрукована в 5 Nr. „Нижегородск. Губерн. Вѣдом.“ р. 1858. — Дословний переклад її такий: „Уважаючи на норови нижегородских мешканцїв, а тим паче мешканок, вельми я здивував ся, як прийшов в театр і бачу, що він майже повний „Що воно за знак? — питаю я у свого
