з сином мого, колишнього пана! Але — забуття — минулому! мир і любов сучасному!
У вечері Грицько Галаган познаємив мене з чернигівськими земляками — з Карташевськими. Земляки сущі, — не манїрні, любі.
Щоб вволити волї грапинї Н. Ів., ставив ся перед шефом жандарів князем Долгоруковим. Вислухав ввічливе, як личить случаю, напучування, на тому й кінець авдиєнциї. У вечері був у земляка Трохима Тупицї, тут стрів ся з Громським, автором статї про полїцию та про хабарі, і спізнав ся з стареньким Персидським, декабристою.
16. Грицько Галаган приїхав прохати, щоб написав єму мій Весняний вечір. Охоче вволив єго волю, а він щоб поквітувати, записав прегарні вірші Хомякова. Дзюбина познаємив я з Семеном, і він тож щоб поквітувати, почастував мене якимсь молодим єноралом Криловим, земляком з Харкова. Не вважаючи, що єнорал молодий і любязний, він геть несимпатичний. Обід єго трохи що не царський, здав ся менї приїсним.
У вечері Мей прислав до мене свій переклад на мову московську того самого „Весняного вечеру“, що вранцї дав я Галаганови. Спасибіг!
17. М. Д. Старов прислав до М. М. Лазаревського написану промову, що висловив він на честь менї на обідї у грапинї Н. Ів. Толстої. Яко річ дорогу для мене заводжу її до своїх записок. „Нещастя Шевченка скінчило ся і тим знесено одну з величезних неправд! Ми не зневажимо скромности тих, чиє пікловання сприяло сему доброму дїлу і придбало собі подяку кожного, хто спочуває повазї сего дїла благого. Ми скажемо, що нам радісно бачити того Шевченка, що серед жахливих душогубних обставин в суворих мурах „казарми смердячої“ не знесилїв духом, не впав в розпуку, але зберіг любов до своєї долї тяжкої, бо вона благородна. Се високий приклад про всїх наших сучасних художників і поетів. Вже отсе саме достойно обезсмертити Шевченка. Дозвольте-ж піднести тост
