4
людям і хоч він має спроможність відвести і захистити жертви
За що-ж, питаю я, отсїм янголам втїленим, отсїм репрезентантам живої честноти на землї, випадає така журлива, така гірка доля? Мабуть за те, що вони янголи „во плотї“.
Але-ж таке міркованнє веде тілько до того, що віддаляє від читальника ту річ, яку я бажаю показати йому наче на долонї.
Лїтні ночи в Петербурзї, трохи що не завжди, перебував я на улицї, або де небудь по островах, а частїйш за все на академічному набережжю.
Се місце найбільш подобало ся менї під ту годину, коли Нева[1] спокійна і, немов те величезне зеркало відбиває на собі величавий портик Румянцївського музею з усїма подробицями; ріг сенатської будівлї і червоні занавіски в домі ґрафинї Лаваль. Зимою, довгими ночами отсей дім осьвічував ся в серединї, і червоні занавіски, наче огонь, горіли по темному полю; менї раз-у-раз прикро було, що Нева закута кригою, вкрита снїгом, а через те і декорация страчує свій сущий ефект.
Любив я ще в лїтку зустрічати схід сонця на Троїцькому мосту. Чудова, величава картина! В творі дїйсне художественному є щось привабливо-чарівне, прекраснїйше над саму природу — се нїщо більш як піднесла душа художника, божественна творчість. За те трапляють ся і в природї такі чудові яви, що перед ними поет-художник падає ниць да тілько дякує Творцеви за солодкі хвилини, що причаровують душу.
Я часто любовав з пейзажів Щедрина; найпаче причаровував мене невеличкий малюнок „Портічі перед заходом сонця“. Чарівний твір! Але нїколи він мене не причаровував так, як краєвид з Троїцького мосту, дивлячись на Виборгську сторону перед сходом сонця. Раз якось пораювавши з отсього нерукотворного малюнку, пішов я спочити в „Лїтнїй сад“. Завжди, коли менї доводило ся бувати в „Лїтньому саду“, я нїколи
- ↑ Річка в Петербурзї. Перек.
