13
каропуза Хитана — де будь в позику… Сьвіжий переказ — а трудно няти йому віри.
В самий розпал качучеманїї відвідав мене Карло Великий. [Він любив провідувати своїх учнїв]. Сївши на кушетцї, він задрімав, а я мовчки любовав з його розумної голови кучерявої. За хвилину, він бистро підвів очи, засьміяв ся і спитав мене:
— Чи знаєте що?
— Нї, не знаю, — відповів я.
— Сьогодня Губер [перекладчик Фавста] обіцяв ся достати менї білєт на Хитану… Ходїм-те!
— Коли так — кажіть вашому Лукиянови піти до Губера, — сказати, щоб достав два білєти.
— А чи не збігав би отсей хлопець? — промовив він, вказуючи на мого protegé.
— Ще й як збігає! Пишіть цидулку.
На шматочку сїрого паперу італїянським олівцем Брюлов написав: „Достань два білєти. К. Брюлов“. Я до сього ляконїчного посланія додав свою адресу і Меркурий мій метнув ся.
— Він у вас за модель, чи за слугу? — спитав ся Брюлов, вказуючи на двері, куди вийшов мій protegé.
— Нї те, нї друге, — відповів я.
— Твар його менї подобаєть ся; не крепацька.
— І геть таки не крепацька, а тимчасом… — я не договорив і зупинив ся.
— А тимчасом він крепак? — договорив Брюлов.
— На лихо вгадали, — крепак.
— Барбаризм! — промовив тихо Брюлов, загадав ся, помовчавши трошки, він кинув на долівку ціґаро, взяв капелюх і пішов, але зараз же вернув ся і промовив:
— Я підожду його; хочу ще раз подивити ся на його твар. — Запаливши ціґаро, він мовив: — А покажіть менї його роботу?
— Хто вам сказав, що я маю його роботу?
— Повинні мати.
Я показав йому маску Ляокоонову, малюнок викінчений і злїпок Мікеля Анджельо, тільки ще визначений. Він довго дивив ся на ті малюнки, властиво тримав їх