54
готове і він сїв за роботу. Перед ним стояв невикінчений патрет ґрафа Мусин-Пушкина: Брюлов взяв ся біля його. Хоч як він силковав ся бути байдужим, але-ж робота його зражувала. Нарештї кинув він палїтру і пензлї і промовив нїби сам про себе:
— Чи вже-ж отсе я такий збентежений?… Не можна робити. І пішов до своїх покоїв.
В другій годинї я пішов до кляси і все ще був непевен в тому, що стало ся. Вийшовши о 3-ій годинї з кляси, я не тямив, що дїяти: чи йти мені до його, чи лишити його самого? Аж ось Лукиян зустрів мене в коридорі і каже: „Пан просить вас до обіду“. За обідом їв сам, а Карло Павлович нїчого й в рот не брав, навіть до столу не сїв; все ходив, курячи ціґаро та казав, що голова йому болить.
Другого дня він занедужав, лїг і нездужав два тижднї. Увесь отсей час я від його не відходив. Часом він заговарував ся. Нїже єдиним разом не вимовив він наймення жінки своєї. Нарештї, як почав видужувати, він покликав свого брата Олександра і прохав рекомендовати йому адвоката, щоб виправив формальну розлуку. Тепер він вже видужав і гадає розпочати малювати в казанський собор велику картину: „Взяттє на небо Божої Матери“. А заким виготують йому на сю картину полотно, він малює патрети на цїлу постать з князя Олександра Голицина да з Федора Прянишникова. Голицин буде намальованим в сїрому фраку і з „Андриївською Лентою“.
Про гутірку, що про Карла Павловича ходять і по місту і по академії — не пишу до вас. Гутірки осоружні, нїсенїтницї. Гріх і переказувати їх. В академії в один голос кажуть, що ті гутірки пускає Заурвайд. Я маю причини няти тому віри. Нехай все отсе трошки присохне, тодї я перекажу вам оті причини, а тимчасом і материялу збереть ся і згуртуєть ся більш. Прощавайте, мій добродїю незабутнїй!
P. S. Від Штернберґа одержав листа з Москви. Добрий Віля! Він і про вас памятає, кланяєть ся вам і просить, коли вам трапить ся зустріти на Українї небогу Тарновського панї Бурцову, дак перекажіть їй його
