наймати замісць себе вартового і ночувати на горо́дї. До 20-го серпня я відкинув усякі думки, що бентежать мене і раюю тепер ранками в розкошах повної самітности і навіть пю чай, правда не геть-то добрий, але все-ж таки чай. Коли-б ще вткнути в зуби добрячу циґару, отаку приміром, як оті 25, що прислав менї мій добрий друг Лазаревський, тодї-б легко менї було маріти, що я на сьвятї в Петергофі. Але-ж! Се вже занадто.
Справдї сегоднї в Петергофі сьвято. Велелїпне, царське сьвято. Колись давно р. 1836, як що не помиляю ся, розмови про се сьвято так мене до єго причарували, що я, не спитавшись у свого хозяїна (я тодї був в науцї у маляра, чи так званого, покоєвого живописця Шираєва, людини жорсткої і грубянської), знехтував на ті добутки, які зароблю, за те що піду не спитавшись (та я таки добре й тямив, що Шираєв мене не пустив би), взяв шматок житнього хлїба тай чкурнув з роботи просто на гулянку в Петергоф. В кишенї у мене було гроший 50 коп. На менї був дашкитоновий халат, отакий як звичайно носять учнї у ремісників. Гарний, мабуть, я був тодї! Чудно! нї велелїпний Сампсон, нї інчі водограї, нї взагалї сьвято не сподобало ся менї й на половину проти того, що я чув про єго. Може оповідання про те сьвято занадто вже розжевріли мою фантазию, або просто я втомив ся і був голодним. Здається, що останнє буде певнїйш. А до всего того я серед натовпу угледїв свого страшного хазяїна з єго піндючною жінкою. Отся остання умова так зовсїм затуманила менї сьвято з єго сяєвом і велелїпієм, що я не діждавшись вже ілюмінациї вернув ся швидче назад, зовсїм не дивяся бившому. Відвага моя минула менї гаразд. На другий день знайшли мене сонного на горницї; нїкому й на думку не впала моя самовольна мандрівка. Правду мовити, я й сам уважив її неначе якийсь сон.
Другим разом року 1839 був я в Петергофі на сему сьвятї зовсїм вже за інчими обставинами. Се вже було укупі з великим моїм учителем Карлом Івановичем Брюловим, та з коханими учениками єго
