Відвічним було звичаєм в місточку Н., що на Боже Тїло шість дївчаток з четвертої кляси сипало цьвіти підчас процесиї. Вибирано найчемнїйші і найпильнїйші, задля того й уважали се дїти якоюсь почестию, наколи котру призначено, як знов заборона сипаня викликувала цїлі струї слїз так гірких, що учителька рідко і примінювала таку кару.
Так було і в сїм роцї. Від місяця вже вибрано шістку до процесиї, щоби мала час приготовати собі суконки, а учителька певна, що всї ставлять ся, і не згадувала про се більше. Тому і вельми здивувала ся, коли тиждень перед сьвятом одна з шістки в імени всїх заявила, що жадна з них не прийде на процесию.
— Чому? — спитала учителька.
— Не маємо білих суконок — оправдувала ся найстарша Галя Єрска.
— Нїхто з вас не має? ви самі казали прецїнь, що родичі обіцяли справити вам нову одїж…
— Родичі нам не справили.
— Нї одній?
— Нї одній.
