силати свої удари на будку і сад. Юдка дрімав безжурно над овочами, коли се град камінцїв загудїв о деревляні стїни. Він тревожно оглянув ся довкруги. Нїкого не видати. Та ось нові, ще силнїйші громи заторохкотїли один по другім, а рівночасно в примежнім садочку посипали ся збивані з дерев яблока і грушки. Переляканий Юдка вибіг з будки, тїкаючи в сторону найблизшої хати. Малі на се лиш ждали, они митю спустили ся з гори і кинули ся на полишені овочі, ховаючи їх по кишенях. Юдка, побачивши то, завернув боронити свого добра. Но і хлопцї готовили ся до борби з малим, слабим жидиком.
— Підете ви злодїї! — обганяв ся на всї сторони Юдка.
— Сам ти злодїй! — кричали чубаки, кождий жид шахрай і злодїй!
— Юдка вхопив за камінь, Сидір і Левко зловили єго з заду за руки, намагаючись повалити на землю.
— Гей! а ви що з ним робите? — гримнув хтось в сїй хвили понад плотом. Хлопцї оглянули ся тревожно, та вмить зневажливо відвернулись. Се Гнатко, їх товариш, де не взяв ся між ними, — перейшов мабуть садами, бо мешкав в сїм кутї. Нема що і дбати про нього, хоч такий великий і дужий. Они знов причіпили ся до малого Юдки, що з усїх сил пручав ся, не знаючи, чи заслонювати себе від ударів, чи збирати розсипані яблока.
— Пустїть єго! — гукнув, підступаючи близше, Гнатко — що він вам провинив?
