— А тобі чого до нас, брат він твій, чи що? — озвав ся Зенко.
— Се наша справа — відворкнули другі.
— Ади! хрещений жид! бере ся отсего боронити — глумив ся Сидір. Маєш кого заступати тай жида!
— Жид, чи не жид, коли вам нїчого не винен, за що бєте! Встид! пять хлопцїв на одного слабого дїтвака, велика слава, як єго переможете — докоряв Гнатко, відтягаючи Юдку з юрби.
— Не занимай! — зверещали товариші, єго тато шахрує нас на кождім зошитї.
— То не купуйте у него, коли знаєте, що вас шахрує — не буде і причини мстити ся. Маєте свої християньскі склепи, чому там не купуєте!
— І він, вдерши ся між зчіплених, сильними раменами відкинув двох найменьших, що тягнули Юдку на землю. Лють хлопцїв обернула ся тепер на Гнатка. Роздратований Зенко вхопив за кіл, лежачий в садї і замірив ся з усеї сили на товариша. Крик болю пронїс ся в громадцї, і Гнатко, приголомшений ударом, повалив ся як довгий. Перелякані малі розскочили ся на всї боки, освободжений жидок впав до будки, замикаючи єї за собою. На дорозї почули ся голоси людий.
— Тїкаймо! гукнув Левко — і всї пять, полишаючи Гнатка і розсипані яблока, щезли, прямкуючи навманя крізь сади і городи.
Малі рицарі з недїльної виправи з страхом входили в понедїлок до школи. Ануж Гнатко пожалує ся пану учителеви, або і сам Ґедалї, дізнавши ся про них, донесе. Зажурені сидїли мовч-
