помогла мамі накрити стіл. За часинку сидїла цїла семя при вечері.
— Зимно менї — промовив тато — сильний бере мороз на завтра, такого сеї зими ми й не мали. А ви, дїти, лєкцию вивчили?
— Я вже, татусю — весело скрикнула Сильва — панна Оля лиш відпитала мене і задачу поправила.
— А ти свою написав? — ввернула ся мама до Сергія, що неспокійно крутив ся по кріслї. Хлопець спаленїв. Він аж тепер нагадав собі, що задача не готова, а стишок не вивчений.
— Я не мав пера, десь запропастило ся — шепнув, спускаючи очи на таріль.
Чомусь не сказав перед вечерею, — відозвала ся Сильва, я була би тобі своє пожичила.
— А що-ж ви доси робили в Сергієвій комнатї? — спитала мама.
— Оглядали історию і грали в варцаби, но я не знала, що Сергій лєкциї ще не вивчив — я застала єго, як обирав каштани — оправдувала ся Сильва.
— Гарно, хлопче, пильнуєш науки! став гнївати ся тато — а то вже за два тижнї і конець курсу, не знати, яке принесеш сьвідоцтво. Як дальше так будеш занедбувати ся, то на конику, якого я обіцяв тобі, мабуть хтось иньший поїде. А тепер йди, небоже, писати — ти, Сильво, пожич єму пера.
Сергій, і не кінчаючи вечері, забрав ся з їдалнї. За ним увійшла Сильва з пером.
— О! ти вже своє, як бачу, найшов? — промовила.
