— Де? — оглядав ся кругом Сергій.
— А ось яке велике лежить на книжцї, добре ти й шукав! — засьміяла са, показуючи згубу.
Сергій завстиджений вхопив перо і зошит. Сильва вернула до родичів.
Сидїли в сальонику. Мама переглядала лїтературну часопись, татко, закуривши, ходив по комнатї. Сильва, винявши якусь робітку, і собі присїла коло стола.
Чого се наш Доґ так нинї гавкає? — заговорив згодом тато, наслухуючи.
— Мабуть не випустили єго з буди — відповіла мама. Іди но, Сильво, до кухнї, скажи Стефанови, най подивить ся до Доґа.
Щораз завзятїйше витє долїтало з долини. Сильва не вертала. Тато підійшов до вікна в другій комнатї, що виходила на подвірє.
— Щось там стало ся — мовив — всї слуги стоять зі сьвітлом при будї.
Саме в сїй хвили почули ся голоси з кухнї, і Сильва вбігла до сальонику.
— Стефан каже — розповідала стревожена — що в будї хтось сидить!..
— Може злодїй закрав ся — сказав тато і, накинувши футро, зійшов по сходах в долину. В сїнех наткнув ся на сторожиху.
— Прошу пана — говорила — там найшли якогось хлопця!
Пан Дормут приступив до громадки, що окружила буду. Між ними стояв невеличкий, блїдий хлопчина в лїтах Сергія. На собі мав студентский мундурик, та старий мабуть дуже і тоненький. Хлопець аж посинїв з зимна і дрожав на
