пурені задля неділі молдувани придивлялись спід долоні до Замфірової підводи, поцмокуючи з задоволення.
І справді, любо глянути на ставну постать Замфірову, з гордим, як у римського патриція, обличчям, з міцним станом, тісно обхопленим золотом мережаним «іліком», що відкриває широкі рукави білої сорочки, спід якої видко кремезні, з грубими від напруги жилами, руки. Блискучі, чорні очі Замфірові, його довгасте, повне обличчя, облямоване низько стриженою чорною бородою, так і світяться задоволенням, так і сяють гордощами, наче звіщають мирові, що Замфір тепер справжній хазяїн, не згірш од других. Оцими самими руками, якими натягує тепер ремінні віжки, заробив він весь свій статок, все те, що зрівняло його з першими хазяїнами, чому тепер не один заздрить. Тому то так згорда й поглядає він на стрічних, так весело посвистує на свої ситі, в ремінних шорах, коні, що, вилискуючи чорною шерстю та круто вигнувши шиї, легко, мов пірце яке, несуть здорову каруцу поміж очеретяними тинами вузької вулиці.
Минули село. Замфір ступою поїхав берегом Прута. Тут глянув на нього зза річки широкий простір зелених плавнів, замріли в далині закордонні села. На румунському боці три пари волів тягло канатом проти води здорове червоне судно. Біла корогва на щоглі тріпалась в повітрі, поблискуючи до сонця. Високий засмалений стерник в червоному фезі налягав на стерно. Біля нього сидів білий кудлатий пес і дивився на берег. Вище, в далекому коліні річки, під крислатими вербами, тихо посувались за водою плоти, наче низка чорних острівців на блакитному поверсі річки. Вітер доносив звідти уривки жвавої коломийки, якою розважалися на чужині плотарі-галичани.
Діти помітили на судні собаку й висунулись з васага.
— Мамо… мамо! а гляньте, який гарний песик! На, цю-цю! на!
— На місце! — скрикнув враз батько, обернувшись до дітей.
Зза гори саме виїхав віз, наладнований жінками та дітворою, і нагнав Замфіра. Молдувани замінялись поглядом — і вмить, немов зрозумівши один одного, підскочили на місці, пустили віжки, гукнули на коней… Коні, почувши волю, шарпнули з копита, витяглися — і помча-
