оббігла всі кляси, стукаючи черевиками та заглядаючи у всі закутки, наче вона вернулася до свого дому, і обдивлялась, чи все гаразд. Врешті вона наскочила на Раісу і засоромилась. Але не надовго. За кілька хвилин вона вже засипала Раісу безладними питаннями: чи є в неї сестра? А вишні в саду вже достигли? Чи й в неї була та сама начальниця в школі? Які конфітури Раіса любить, бо вона любить всякі?.. і т. д. і т. д.
Тася швидко сприятелювалася з Раісою, не випускала її руки з своїх, тягла до себе в гостину. Раіса пішла.
В попівських горницях вони нікого не застали. Та о. Василь скоро надійшов і дуже зрадів Раісі.
— Матусю… матусю… — гукав він у другу хату, утираючи впрілу лисину, — гостя маємо…
Десь здалеку почувся частий стукіт, наче коза стукала ратицями по мості. Трохи згодом у дверях показалася чорна баба з ціпком у руках, од якого й походив той чудний згук.
— Матусю… матусю, — передражнила вона сина, — гість… а який то гість? вчителька… могла б давно вже прийти…
Вона знов постукала ціпком, перейшла, не звернувши увагу на Раісу, хату, сіла на стілець і замимрила: «матусю… матусю… вчителька… вчителька»…
Не вважаючи на неласкаве вітання, Раіса зразу почула симпатію до цеї старосвітської фігури в чорній міщанській одежі. Голова в матушки була пов'язана по-старосвітськи чорною хусткою, з якої виглядала замість обличчя печена картопля.
— Мати на всіх нас бурчать отак, — прохав вибачення о. Василь.
— Бурчать… бурчать… — повторила стара попадя, встала, перейшла, постукуючи, хату, сіла на другий стілець і замурмотіла собі щось під ніс.
На неї, очевидячки, не звертали уваги.
Тим часом Раісі видно було, як у другій хаті Тася присіла перед грубкою, запустила в неї руки, щось довго порпалась там і витягла врешті звідти слоїчок з конфітурами. Знявши обережно папір, вона запустила всередину палець, обмазаний в попіл, і швидко сунула в рот. Вона з такою насолодою лизала конфітури, що чорні
