очка блищали в неї, як у звірка, а настовбурчені вуха червоніли, як свіже нам'яті.
О. Василь хваливсь своїм хазяйством. Він показав власноручно посаджені яблуні, дав їм добру рекомендацію, познайомив її з запахом стані, з болотом коровника і скликав для неї все кудкудакаюче, ґеґаюче і крякаюче пірнате царство. Зо всіх звірків, які оточали Раісу на великому дворі попівської господи, самим жвавим і цікавим була Тася, оцупковата фігурка якої шмигала поміж телятами або вривалась серед несказаного ґвалту в гусяче стадо.
Пили чай на веранді, при тихому заході сонця. Велика й благодушна фігура о. Василя, безперестанне бурчання старої матушки, що нагадувало дзюрчання води спід ринви, жвавість молодої кізочки у Тасі, ця проста розмова й обстанова навівали на душу спокій. В одчинені у хату двері дивились з портретів архиреї над старинними червоними меблями і збільшували невеличке товариство, в якому Раіса не почувала себе одинокою.
Лід рушив, знайомість зав'язалася.
Раіса рада була, коли Тася часом з самого ранку забігала до неї й тягла її в ліс або в поле. Часом вони брали з собою о. Василя. Він мусив з ними шукати гриби, насилу згинаючи свою ситу постать у білому підряснику. Коли він втомлювався, а довгі коси мокріли од поту, вони позволяли йому спочити. По тому часто прибігали дивитися, як він лежав на траві та пахкав папіроскою. Вони зносили йому визбирані гриби.
Стару матушку Раіса швидко підбила: вона варила їй конфітури, помагала в пекарні, доглядала робітниць. Стара була дуже рада і виявляла це бурчанням, як і на всіх домашніх.
Всі четверо складали немов родину.
Особливо веселими були у них недільні обіди. Зараз після служби Божої Тася тягла Раісу до себе, і та мусила йти до кухні, щоб зготувать для маленької ласухи яку легумінку. Розпечена коло вогню, з засуканими рукавами, влітала вона до їдальні, гриміла посудою, помагала наймичці накривати стіл і проганяла о. Василя, що валявся з газетою на канапі.
