— Ідіть до себе, ви нам заважаєте, — весело кричала вона йому.
За обідом виходила з о. Василем, як звичайно, суперечка. Рахували, скільки о. Василь випив чарок.
— Ви вже п'ять випили! — з обуренням гукала Раіса. — Вам це шкодить, а ви п'єте та й п'єте.
— Яка з вас учителька, до п'яти порахувати не годні: я випив чотири, а не п'ять.
— Ні, п'ять… Я вам забороняю більше пити — чуєте?
— Овва!..
— Овва! — дражнилась Раіса і швидко хапала з столу пляшку.
О. Василь боронив свої права і йшов війною на Раісу, обертаючись раптом з слуги Божого в слугу Марса. За столом здіймався страшенний заколот. Тася вищала, як зарізане порося, стара попадя бурчала, переходила з місця на місце та невдоволено стукала ціпком, аж посуда дзвеніла.
Кінчалось звичайно тріумфом слабішої сторони, та в ґрунті були задоволені всі, хоч апетит Тасин так загострювався од боротьби, що з солодкого сливе нічого не лишалося.
Разом вони їздили на сіножать, в поле, на пасіку. О. Василь звикав до вчительки. Він часом посилав її доглядати сапальниць на буряках, або приручав одвезти полудень косарям, що Раіса робила охоче. За цими приємними, звичними для Раіси розривками непомітно збігав час, тим більш непомітно, що вона почувала себе в сім'ї о. Василя, як у рідній. В кінці літа Тасю одвезено до школи і всім стало сумно. Зате о. Василь мав причину частіше навідуватись до школи, щоб поговорити з Раісою про свою улюбленицю. Опріч того, він приносив з собою «Епархіальныя Вҍдомости», які йому ліньки було читати самому, і вони читали удвох. О. Василь насамперед розгортав одділ хроніки. Там стояли усе знайомі назвища, описувались всякі випадки й зміни в житті місцевого духовенства. Спочатку Раіса цікавилась тим з ввічливости, щоб не образити о. Василя, а по тому втяглася й перенялася інтересами колишніх, ще за часів бурси, своїх знайомих. Лучалося, що коли привозили пошту, а о. Василя не було вдома, Раіса перша перечи-
