І Остап поправлявся. Гарячка згодом спала, рана швидко затягувалась, сили підживали.
За два тижні він уже зводився з лави, доволікався до вікна і сумно поводив очима по хвилі рудих, аж червоних комишів.
Соломія тепер могла залишати Остапа на день самого. Вона радилась з ним, чи не піти їй разом з циганками по селах, може хто найме на поденне. А то стрінуться де свої люди, напутять, поможуть, — не те, що чужі.
— Що ж, іди, — згодився Остап, — може й мені що напитаєш, як очуняю…
Другої днини, як тільки циганки вирушили на жебри, Соломія пішла услід за їх гарбою. Ті помітили її і здивувались.
— Кай жа?[1] — крикнула Маріуца, обертаючись.
Соломія махнула тільки рукою, показуючи, що вона піде туди, куди й вони. Циганки поґерґали трохи та й заспокоїлись.
Соломія йшла повз плавні. З боку, удень вони видавались не страшними і навіть гарними; цупкі й високі очеретини блищали на сонці, як золоті; куня стелилась за вітром та привітно шуміла, як лан стиглої високої пшениці. Хоч погода була сонячна й суха, та дув холодний осінній вітер і таки добре продував крізь лиху Соломіїну одежу. «Зима ось-ось потисне, — думала вона, — а ні я, ні Остап не маємо чим загорнутись, — треба заробляти».
Соломії пощастило. Циганки доміркувалися, чого вона пішла за ними, бо в першому ж селі вони одвели її до заможного булгарина, який найняв Соломію перемивати вовну. З того дня Соломія приносила з собою трохи грошей та купувала Остапові кращу страву.
Однак старий Гіца розібрав, де раки зимують. Помітивши, що Соломія приносить гроші, він якось приступив до неї, простяг руку, закрутив баньками і крикнув:
— Давай гроші! Чи я дурно тебе годуватиму?..
Соломія не розуміла мови, та догадалась, чого він хоче.
Однак Гіца для більшої ясности вийняв з кишені мо-
- ↑ Куди йдеш?
