тим що багатир. Так заморочили бідну Настю, що вона вже й каже: «Хто перш пришле старостів, за того й піду». А Олександра й переказала Петрові, щоб поспішався, коли хоче дівчину взяти. Проте Гнат не такий дурний, щоб журитись за Настею. Цього цвіту по всьому світу! Е! він візьме ще кращу та багатшу!..
Кожне тітчине слово гострим ножем поверталося у серці Гнатовому. Так Петро лучший тим, що багатир! То він, Гнат — нероба, він, що так тяжко працював у своїм житті, що за роботою не знав просвітку! Він ледащо? Добре. Той нероба, той ледащо пошле старостів до Олександри. На злість Насті посватається. Побачимо, з чим тая розлучниця відправить його старостів! Пожалуєш, Насте, та пізно! Годі каятись по смерті! Він заслав старостів до Олександри. Олександра подавала рушники. Одної неділі справляли весілля Настине з Петром, другої вінчали Гната.
По весіллі Гнат став наче спокійнішим. Він чув, що йому треба рятуватись, щоб не пропасти з туги, що ввесь його рятунок у праці. Йому легше ставало, коли він працював, за роботою він менш був у хаті, рідше бачив жінку, менш говорив до неї. Вона була для нього чужою людиною, заважала йому. Часом мине цілий тиждень, а вони й словом не перекинуться, мов німі. Нетерплячка брала палку Олександру. Що це справді за вигадки? Чи довго так буде? Вона не наймичка йому, щоб тільки годити йому, а він і головою не кивне, і словом не обізветься, аж хата пусткою дише! Ні, годі! Вже в неї накипіло коло серця! І вона ставила обід перед Гнатом так, що миска аж гула і от-от не розліталась на шматки, а ложка летіла під стіл. Вона шукала сварки. Гнат зсував тонкі брови й поглядав на жінку спід лоба. З натури нечепурна, неохайна, Олександра зовсім опустила руки. Хай усе йде прахом! Хата по три дні стояла неметена, страва тхнуло недоглядом, хліб був глевкий, а на господиню гидко й глянути: сорочка чорна, спідниця задріпана. Вони почали сваритись. В серці у Гната накипала зненависть до нелюбої жінки, нехіть до своєї хати. І навіщо він оженився! Так, він зробив на злість, але не Насті, а собі. І оце те мальоване щастя, котре мало скрасити його вбоге життя, котре пестив він у мріях
