Сторінка:Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина 4.djvu/68

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

а в дійсності служив, мабуть, вивезений з Одеси, у ґен. д'Ансельма, шефа французької контр-розвідки, що, як і анґлійська інтелідженс-сервіс, була в тісному контакті з добровольчою контр-розвідкою. Зявлявся до Посольства, принаймній, раз на тиждень, старався переседіти тут довше, придивляючись та прислухаючись, та добивався до мене. Був остільки очевидним аґентом, що не викликав жадного сумніву, і се дуже упрощувало справу відношення до нього. З огляду, що заробляв він, правдоподібно, дуже небагато, то се давало можливість також використовувати його як аґента навіть невеликим коштом, за те з великою затратою часу, бо був хоч немудрий, але хитрий. Шляхом перехресних запитів та сконтролювання поданих ним фактів з відомостями, що діставалися з інших джерел, удалося довідатись, що в Камянці, тодішньму осідку українського уряду, єсть прийомна радіостанція, що серед старшин української армії знаходяться російські добровольчі аґенти[1]. Виїхавши з Царгороду, побував він у нашому софійському Посольстві та у білгородському відділі українського Червоного Хреста, де поширював відомості, що особовий склад царгородського Посольства заарештовано, мене задержано під арештом, а решту працьовників Посольства анґлійці хотіли переслати до Денікина, але врешті погодилися лише вислати їх з Туреччини до Болгарії. Показував у софійському Посольстві якийсь таємничий у дуже важливих справах пакет, який ніби то віз він од мене до української делєґації в Парижі, і на ту подорож вимагав (і дістав) від Посольства грошей. Пізніше появився у Відні, затим у Чехословаччині, і там діставав звідкись кошти, щоб випустити по кілька листків газети, — в одній (віденська „Україна — l'Ukraine“) між іншим видрукував постанову наради повстанців (називав себе їх отаманом) на Катеринославщині про смертний мені присуд[2].

 

    распоряженіе задержать всѣ четыре назначенные къ отходу парохода, пока на нихъ не будетъ произведенъ обыскъ. Это распоряженіе оказалось какъ нельзя болѣе кстати, такъ какъ и Токаржевскій, и Александровская были обнаружены на французскомъ пароходѣ отходившемъ въ Марсель. Несмотря на ихъ энергичный протестъ оба они были задержаны и препровождены въ англійскую базу. Дипломатическіе парспорта утратили свою охранную силу такъ какъ какъ разъ къ этому времени изъ Лондона пришло распоряженіе миссію ликвидировать, а членовъ ея выселить изъ предѣловъ Турціи. »AX-106« самъ принялъ участіе въ этой ликвидаціи и собственноручно спустилъ развѣвавшійся надъ миссіей флагъ.

    Такъ закончился одинъ изъ любопытныхъ эпизодовъ борьбы на британскихъ имперскихъ путяхъ…

    А. Лукинъ.

  1. З немалими труднощами доставив я ті відомості до української ставки, але там моя доповідь не знайшла уваги. Лише пізніше (як я довідався од головного інспектора армії В. Кедровського) коли вже своя розвідка викрила присутність тих елєментів в українській армії, згадали і про мою доповідь та впевнились у точності її даних.
  2. Обставини сприяли витворюванню таких бандитських типів. В Болгарії передано мені три, засвідчені тамтешнім українським Посольством, рапорти україн-