ченка — все те було обширно і покілька разів описано в хорватській пресі. А за все те не одержав ніхто — треба і се зазначити — ніякої винагорода, хотяй безчисленні місії і „хитрі та голосні діячі“ з'їдали як міль, і наконець доїли народний скарб, не вдіявши нічого. Напоминаю се тому, бо ще нині жиє в Загребі один студент Галичанин, що в останніх часах найбільше і може одинокий працював для української національної справи в загребській пресі, — людина, яка нині голодує і не може здати риґорозу, бо немає чим заплатити такси. Инші вже давно махнули на „народну справу“ і пішли за хлібом, а сей бідний і голодний ідеаліст ще й нині оббиває пороги загребських редакцій і докучає чужим людям своєю Україною....
„ЧЕРВОНИЙ ШЛЯХ“, ч. 6 і 7 приносить деякі цікаві вістки про український театр на радянській Україні.
І так довідуємося, що за минулий, літний сезон наше театральне діло в Харкові не тільки не може похвалитися ніякими успіхами, але загалом не може про себе нічого сказати. Студія театру ім. Лесі Українки мусіла за браком льокалю і фондів перенести свою діяльність в районно-робітничі клюби. Державна театральна техніка зліквідована. Пролеткульт знайшов собі притулок „Уголок артиста“, типовий театр-мініятюр.
Що лиш зимовий сезон обіцяє дати Український Державний Драматичний Театр. Раднарком відступив на ту ціль 30.000 золотом. На вистави призначено салю „Малого Театру“, яку відновлено. Трупа доволі сильна й цікава. На чолі всього діла стоїть директор Гнат Юра. Його театральний напрямок тим ріжниться від Курбаса й Маєрхольда, що вони всю свою ввагу звертають на зовнішний рух, а п. Гнат Юра стремить до виявлення цього руху внутрішними, глибшими засобами. Декораторами театру будуть Романовський і Маґнер, музичну справу провадить Коссак. Театр виставить між иншими також трагедію Вітфоґеля „Червоні салдати“, присвячену Ленинови і всьому штабови великої революції.
В Київі театру нема. Що лиш в зимовім сезоні має грати Курбас. Декілька вистав дав театр ім. Михайличенка. На чолі цього театру стоїть Марко Терещенко, його ідейний керовник, котрий вводить свої власні принципи і театральні напрямки, гідні окремої уваги. Дуже хосенною ідеєю треба вважати підготовлений до засновання театрального музею в Київі (вулиця Воровського, 29). Реалізацію цього діла взяло на себе мистецьке обєднання „Березіль“. В склад комісії входять: Гакебут, Тихонович, Конопенко, Савченко і Василько. Ця комісія працює вже кілька місяців, над збираннєм матеріялів. Між ними перше місце займають дарунки М. Заньковенької.
В Полтаві теж що лиш на зимовий сезон приготовляють обнову Держтеатру (бувшого Гоголівського). На ту ціль Наркомос асигнував 7000 зол. карб. Віднову провадить окрема комісія міської ради. Який склад театру і який репертур намічено, з „Червоного Шляху“ не видно. Рівночасно довідуємося, що в Тифлісі в театрі імени Руставелі, на цей сезон приготовано вистави, аж 5 нових, ориґінальних грузинських опер, а крім того у перекладі „Демона“, „Фавста“ і „Гуґенотів“. Грузини беруться енерґічно до діла.
Б. Л.
„ЧЕРВОНИЙ ШЛЯХ“ пригадує своїм читачам дві могилі визначних Українців у Чернигові, а саме могилу Глібова й Коцюбинського.
Глібів лежить у Троїцькому монастирі, праворуч собора. Скромна могила, білий мармуровий памятник з написом
Ласкавим голосом пісень ти нам давав
У наше чесне діло віру,
І гомін радости й надії провожав,
Тепер твою розбиту ліру і т. д.
Могила знаменитогої українського байкара поміж памятниками княгинь і штатських совітників, почуває себе немов чужою і притіненою.
Коцюбинського поховано серед простих, скромних могилок під ярочком. Нижче стоїть стара церковця, а там передмістє Лісковиця, сосновий бір і Десна. Праворуч город Чернигів з банями церков, що горять у промінню сонця. На могилі деревляний хрест, і кілька засохлих вінків із полевих цвітів. Кругом такіж могилки невідомих чернигівських горожан. Даром питаєте стрічного обивателя, де похований славний український письменник Михайло Коцюбинський. Він не знає. Хиба діти проведуть вас до гробу автора „Хо“ і „Маленького грішника“. Це поетично, але й сумно. Бо невже-ж будемо ждати, аж дощі змиють могилу, хрест розсиплеться, а вітер розвіє останні сухі вінки?
Б. Л.
УКРАЇНСЬКИЙ Науковий Інститут Книгознавства у Київі має своїм завданням дослідження та вивчення книгознавства взагалі і зокрема й головним чином студіювання книгознавства українського в широкому розумінню цього слова, себто всього, що друкується на території України, і також всього, що друкується на український мові поза межами України, та про Україну, незалежно від мови друку. Інститут має досить велику бібліотеку українського друку на території України за 1917–1923-ий pp., орґанізує бібліотеку по книгознавству та бібліотеку українського друку поза межами України та про Україну при відділі „Ukrainica“ і закладає енциклопедію документів по зразку енциклопедії міжнародного Бібліоґрафічного Інституту.
Для того, щоби колекції Інституту дійсно відповідали свойому завданню, необхідно систематичне поповнення їх відповідним матеріялом. Особливо важливо поповнення їх працями закордонного українського друку. Тому Інститут звертається до всіх українських видавництв надсилати йому повні збірки своїх книжок, журналів і т. инш. по адресу: Київ, Бульвар Т. Шевченка 14.
„ОГЛЯД“ проф. Рудницького має на меті освідомити широкий загал про те, що то таке етноґрафічна Україна, куди проходять її межі і які території треба до неї причислювати? Автор не має претенсій подати докладний науковий огляд української території; він хоче дати тільки те „мінімум“ про українську національну територію, яке можна добути з загального критичного огляду всіх важніших наукових джерел. Список літератури дозволить зрештою кождому докладніше познайомитися з цілим питанням.
Книжка проф. Рудницького написана легко й приступно й тому повинна знайти як найбільше поширення між широкими колами нашого громадянства, а передовсім дістатися на полиці всіх наших читалень і бібліотек як конечний підручник і інформатор.
З. К.
| 30. | Промова Каменева на всерос. з'їзді Совітів про міжнародні відносини. В дискусії порушено політичне становище руських народностей під Польщею. Закриття з'їзду. — Арестування серед українських лівих партій у Львові. |
| 31. | Розвязання японського парламенту. |
| 1. | Визнання Совітів В. Британією. |
| 2. | Вибір Рикова на місце Ленина як голови Совнаркому. — Обсада німецької амбасади в Парижі і посольства в Брюсселі. — Усталення тексту російсько-італійської умови. |
| 3. | Смерть Вильсона. — Уступлення Венизелоса. |
| 4. | Відложення підпису російсько-італійської умови. |
| 6. | Ревелація Лойд-Джорджа про тайну умову Вильсона з Клемансо. |
