Явень налив другу шклянку й випив її навхилки.
— А членом правління він буде десь в иншому місті. Йому одразу дадуть.
Явень узявся до яєчні. Доївши останній шматок, він обвів очима кімнату, шукаючи офіціянта.
Він зустрівся поглядом з чиїмись чорними, гострими очима. Це був кремезний дядько в шкіряній тужурці.
Явень заплатив за пиво й яєчню й підвівся.
Коли він дійшов до дверей, дядько теж підвівся і наздогнав його.
«Скажіть, як тут вийти на Фундукліївську? — запитав хрипкий голос.
«Фундукліївської нема» — суворо одповів Явень. «Єсть вулиця Леніна».
Дядько ще щось хотів сказати та Явень швидко повернувся й вийшов. Ця розмова йому не подобалася. Дядькові, очевидно, ні до чого була та вулиця, — він чогось хотів від нього, Павла Явня.
Явень вийшов на вулицю. Дощик не крапав більше; сонце гладило його обличчя старенькими, м'якими лапами.
Перейшовши дві вулиці, Явень подивився на руку. До установи ще було рано й він постановив прогулятись після снідання. Сьогодні він піде до т. К. — той мав дати йому останній підпис. Чого від нього хотів той дядько? — З підписом т. К. його одразу зарахують у кандидати.
— Чудний якийсь суб'єкт. Дурень — вирішив Явень і… спинився.
Перед ним стояла повна, висока дама й дивилася йому просто в вічі.
Павло Явень привітно посміхнувся.
Вона посміхнулась собі. Нафарбовані красиві губи одкрили низку чудових зубів. Явень перевів очі на гарненький лаковий черевичок.
