пеливо стояв на морозї пекучому, дожидав собі води зачернути, — нїхто до його не озивавсь.
Перша робота була його у хазяїна воду носити з криницї. В досьвіта його слали до тієї криницї далекої під горою на пляцу, коли ще усе місто бучне стояло у сивій імлї, люде не уявляли ся, димочок не звивавсь і коли ще не було коло криницї нїкого — часом хиба стрічала ся яка-така наймичка гірка, або дві, тай се дуже рідко. Його відерце перше пробила лїд, що у криницї, що у ночі замерза і таскав він сповнені відра під гору. Притаскавши дві відрі, котрі хазяйка у той таки час розплеска на вмиваннєчко, на своє чорнобриве личенько, на білі ручки, та знов, знов туди й сюди по хазяїству, — він знов йшов по воду. Сива імла рідшала, димочок де-не-де вже звивавсь, уже люде попадали ся і коло криницї: вже товпило ся, купчило ся богато народу — треба дожидати черги. Він стояв та дививсь, як шпарко дбайливі городяночки поспішали, заспавши, й гонили одна однієї до криницї й від криницї: як ішли наймички, під'їздили бочки. Сива імла зникала: сходило сонечко й сяло якими-ж то блискичими, холодними, недружними ранками… — Повертавсь він із повними відрами до хазяїв. Тут йому треба було двір промітати, носити дрова з сїней до хати, побігти до сусїда в вечері спитати, коли буде мученика Лаврентія, — у середу чи у четвер, бо хазяйка прибирала ся на іменини до Лаврентія шевця: або побігти до сусїда Меласї позичити трохи дріжджей, бо хазяйка заходила ся ставити пироги: або по-
