усе сидить біля віконця та вишива собі очіпки шовками та золотом. І чорну корову хазяйську собі уявляли вони із рижим телятком: а як розмова заходила про хазяйські санки та про білого коня, так Галя починала розкочуватись з боку на бік, наче вона вже сидїла на санках, а білий кінь швиденько віз санки по грудовому шляшку.
Вони прибирали ся, як лїтечко прийде, частенько ходити до брата: як тілько що весна дихне, піти його одвідати. Еге-ж! Підуть вони до його, побачать його й наговорять ся з ним. Що то як хороше буде зобачити ся! Що то як дожидать бридко. Що то яка зима укропила холодна та люта!
От як у хатцї та гадали про старшого брата і над усе на сьвітї жадали із ним побачити ся і Галя таково вже частенько казала: “хоч би одним очком поглянули його””, — що вже тепер тілько вона намине: “хоч би одним очком”, усї знали, на що “одно очко” хоче глянути, й зітхали.
А тим часом хазяїни на старшого брата дивили ся за тим тілько, щоб бачили, чи справний він, чи не пустує і жадного йому словечка не промовили, опріч якого приказу грозьби та лайки. І на пляцу, коло криницї, де він ходив що ранок й що вечір води брати і де сходилось богато людей, рідко хто вважав на поважного, тихого хлопчика, що він що день то робивсь похмурнїйший та понурійщий, у латаній сорочцї, у праховенькій світцї, не на його пошитий, у старенький шапцї, которий тер-
