Козак напивсь водички.
— Спасибі, дївчино! — каже. — Яка вода славна! Се з Днїпра берете?
Нї, з криницї.
— А де-ж тут у вас криниця?
І козак почав оглядати ся та озирати ся у вечернїй млї та вишукувати криницї.
— Далеко, на луцї, он там під горою геть, — показувала йому Галя.
— Чудова в вас лука ся: і Днїпро шумить і дерева округи й гори — сьвіжо, благодатно!… Хороше, мабуть, вам тут жити?
Галї й самій разом чогось здало ся, що тут ісправдї житє таке, що й не прирівняти його до иньшого — й Галя одказала козакови: — О, жити тут славно!
— А до міста чи ви частенько ходите? — спитав козак.
— Що дня хожу.
— Що дня? на роботу, чи що?
— Еге, на поденщину.
Що-ж, роботи маєте до схочу мабуть? Добра робота?
І Галї знов здало ся, що й справдї робота добра, — й Галя одказала козакови: — О, добра робота.
— А чи рід у вас є у містї? — питавсь цїкавий козак.
— Нї, в мене нїкого нема в містї. В мене жадної родини нема. Я сирота.
— І сами живете тутоньки?
— Сама живу.
