кажучи про слуг, лягло тут трупом. Кров річками текла по рівчаках. Гармати, вози з усяким добром, багато зброї досталося до рук козаків. Ледве над вечір король із половиною війська утік на той бік річки і отаборився там на ніч. Перелякані сиділи купами Поляки, дожидаючи на ранок смерти, бо помочи нізвідкіль було сподіватися. А тут ще, як на те, поміж військом пішла поголоска, що пани й король хочуть покинути табор і тікати. Сталося се, мабуть, через те, що справді, два ротмістри із своїми ватагами нишком вибралися з табору і втікли. Як почув король, яка буча счинилася у переляканому таборі, зараз звелів подати йому коня і виїхав з непокритою головою, щоб усі могли бачити його по-між лавами його війська, вигукуючи: „ось я, король ваш. Не тікайте, діти мої, не кидайте мене!“ Сльози капали з очей короля. Жовніри зраділи, побачивши його, і ожили. „Не втечемо!“ гукали вони: „бо тепер ми певні, що король не покине нас!“ Тим часом на раді начальників положили послати до Хана послів, щоб умовити його одступитись од козаків. І се удалося! Хан сказав, що одступить від козаків, коли король заплатить йому гроші за всі роки і позволить Татарам набрати собі людей в неволю на Україні і в польських землях; а Хмельницькому король аби дав, чого він схоче. Король пристав на се. Тоді хан почав намовляти Хмельницького, аби сказав королеви, чого хоче від Поляків, і на тім помирився. Хмельницький почав хана відмовляти, нагадував йому присягу його союзну; але хан не слухав і намагався, щоб Хмельницький мирився. Мусів тепер Хмельницький пожалкувати, що не воював Поляків торік, як мав їх у руках, а тепер хан ним командував. Мусів миритися, бо иначе б хан перекинувся до Поляків. І от саме в той час, коли козаки вже розвіяли були королівську варту і вже от-от були б схопили короля, розлігся по полі могутній вигук Гетьмана козацького: „Згода!“ Зупинилися козаки і одступили. Почали переговори. Ось на яких умовах уложено було так звану Зборівську угоду:
- 1. Король оставляє Запорожському війську усі його давні вольності, а за для того він повинен дати нові привілеї.
- 2. Козаки житимуть тільки в трьох воєводствах: Київському, Браславському і Чернигівському, а Волинь, Поділля й Галичина оставаються, як і раніш, під Польщею. Війська реєстрового на сій простороні має бути 40.000. Посполиті, що живуть у королівських маєтках, повинні одбувати свої повинності, а ті, що по шляхетських маєтках, повинні слухатися своїх панів.
- 3. Чигирин з округою має бути при булаві Гетьмана, яко його столиця.
- 4. Усе, що діялося під час колотнечі, нехай забудеться на віки, нікому кари за те не повинно бути.
- 5. Король пробачає усім тим з шляхтичів, хто записався був у військо козацьке, і як що у кого з них одібрано за те його родові чи коронні маєтки, то на сеймі має бути їм повернено.
