границею Московських земель, а край між долішнім Дніпром і Бугом, теперішня Херсонщина і полуденна Київщина, оставався б нічий, незаселена пустиня. Скоро після того у 1682 році помер царь Хведір Олексійович, і на царство ступили його брати Іван та Петро Олексійовичі, а за їх малолітством правителькою стала незаміжня сестра їх Софія Олексійовна; найпершим порадником й найблизчим человіком у неі був молодий князь Василій Голіцин.
Тим часом Польща задумала заселити спустошену Правобічну Україну. Замість Ханенка вона настановила якогось шляхтича Степана Куницького, котрого скоро — у грудні (декабрі) 1683 року — вбито, і козаки, ті, що признали були зверхність Польського короля, обрали замість його козака Андрія Могиленка. Самойловичеві не хотілося, щоб заселялася та країна, бо він не хотів, щоб Татари мали до нього претензію, чому він не додержує Бахчисарайської згоди. Він написав Переяславському полковникові Леонтію Полуботкові, щоб він усякими способами переманював козаків з правого боку Дніпра на лівий. Полуботок за-для того послав на правобічну Україну двох братів Яковенків, котрі й зуміли підмовити там полковників Палія, Дрібазку і Кришталя із 4.000 козаків, щоб вони перейшли на лівий бік. Частина їх, із Палієм на чолі, перейшла на Запорожжя, а частина — пішла у Трахтимирів, а тоді й на лівий бік Дніпра.
З 1684-го року Московський уряд почав підмовляти Самойловича, щоб новий митрополит, котрого мали обірати тоді у Київі, був залежний од Московського патріарха, а не од Константинопольського, а з ним і усе українське духовенство, щоб перейшло під владу Москви. Кандидатом на митрополита Київського був архимандрит Київо-Печерський Інокентій Гизель, чоловік дуже освічений, але він умер, і Самойлович виставив кандидатом Луцького єпископа Гедеона, князя Святополка Четвертинського. Лазарь Баранович, яко заступник митрополита, Духовний Собор 1685 р. ізкликав на Петра і Павла 1685 р. у Київі собор (з'їзд) українського духовенства, щоб обрати митрополита. Од світських людей Гетьман послав на той собор генерального осаула Івана Мазепу і чотирьох полковників. Дуже було обурене усе українське духовенство тим, що його віддано під зверхність Московського патріарха, але Московський уряд наліг на великого візіря у Константинополі, котрий тепер догоджав Москві, і той присилував Царьгородського та инших вселенських патріархів, щоб вони зреклися своїх прав на Київську ммтрополію. Таким побитом Гедеон був посвячений на митрополита у Москві і зробивсь підлеглим Московському патріархові з усим духовенством українським. Митрополитові Київському і українській церкві були зоставлені старі вольності і привілеї; як і за патріархів Царьгородських, митрополит Київський мав право носити на митрі хрест і підписуватись Митрополитом Малої Росії.
Тим часом Ян Собєський задумав спільний похід на Турків, але для того йому треба було, щоб згодилася допомогти Москва. Всесильний тоді князь Голіцин, чоловік з загранишною освітою, що тоді
