За його князювання не було ні великих сварок поміж князями, ні великих походів (хиба що на Литву та ще на Полоцьк, що прилучив він до київської держави), а-ні ворожих наскоків на його землю, і народ трохи одпочив. Він помер у 1132 році і його поховано у манастирі св. Федора, що він сам будував.
Мстислав, син Мономаха, був останній дужчий київський князь. Після смерти Мстислава Київ перестає бути справжнім політичним осередком (центром), але все ж ще був найсильнійшим і найбогаччим містом не тільки всієї України, але й усієї східньої Європи. Тому за Київ починається тепер завзята боротьба, бо й київський князь, по старій звичці, уважався за першого серед инших. Коліно Мстислава задумало було забрати Київ в свої руки, щоб Київщина була окремою землею з своїми князями з роду Мстислава. Але проти сього виступили инші Мономаховичі, та ще вмішалися й Святославичі. Київ перескакує з рук в руки, як опука, але при тім страшенно терпить Київська земля: князі наводили Половців, кілька разів обдерто самий Київ. І боротьба перестає та затихає тільки тоді, як Київ і Київщина стають мало що варті: Київ кілька разів страшенно зруйновано, Київщину спустошено й поділено на шматки.
Але вернемося до того, що діялося по смерти Мстислава. Після Мстислава на його місце у Київі ступив брат його Ярополк II Володимирович 1132–1139.Ярополк, що до того часу сидів у Переяславі. Він, ще за батька Мономаха, вславився, як добрий вояка, а проте не зумів удержати князів у злагоді й незабаром, як він осівся в Київі, почалися великі сварки попереду за Переяслав, а там далі й за инші городи почали змагатися князі поміж себе. Після смерти Ярополка у 1139 р. на велико-князівський стіл у Київі сів був його брат Вячеслав Володимирович Туровський, що був старший поміж Мономаховичами; але Всеволод Ольгович 1139–1146.Всеволод Ольгович Чернигівський прогнав його й сам почав князювати у Київі. Щоб вдержатися на велико-княжому столі, він почав ще дужче сварити князів — Мономаховичів небожів та дядьків Ольговичів і Давидовичів; через те він не мав ні часу, ні спроможности пильнувати свого діла — сила Великого князя та повага до нього чим дальш, то все більше почала підупадати. Ще Чернигів, Смоленськ та Волинь так-сяк держалися Київа, а що Рязанська, Суздальська, Полоцька землі, Новгород і Галичина, то ті жили своїм осібним життям. Кияне ненавиділи його, як і всіх Ольговичів, а Всеволода ще й особливо, бо він чинив великі здирства та наводив Половців і пустошив українські землі.
Чуючи смерть, Всеволод закликав у Київ найзначніщих князів і змусив їх присягти братови його Ігореві, що хотів його оставити після себе за Великого князя; князі присягли, а як умер Всеволод у 1146 році, Ігор зараз заступив місце свого брата. Одначе Киянам не любі були Ольговичі, і хоч і присягали вони Ігореві, проте покликали до себе Ізяслав Мстиславич 1146–1154.Ізяслава Мстиславича Переяславського. Сей князь покликав до себе на підмогу Чорних Клобуків (се ті Торки та инші люде турецького коріня, що осіли на Вкраїні — в Переяславщині та Київщині; прози-
