міськради на долю машиніста полярної плавби та Андрія Лапіра, який покинув роботу в Нікольськ.-Уссурійській філії „Кооптаху“, де він морозив яйця та биту птицю, й пішов на „Літке“ за машиніста-рефрижератора. Обидва ці суходольники — прекрасні хлопці. Мойсеєнко винятково громадська людина й прекрасний товариш, що згоден, коли треба, на небезпечну для життя справу. А веселішого за Андрія важко знайти. Коли він не крутить своєї „морозілки“, як звуть у нас рефрижератор, або не читає якогось пригодницького роману, то обов'язково розповідає одну з довжелезних анекдот, що пам'ятає їх безліч, і вся „сіль“ якої — в її довжині. Хлопці від його анекдот та казок за животи беруться.
Хлопці люблять жартувати й сміятись, не вбачаючи в крижаній плавбі нічого страшного, жахливого, як то видається їхнім родинам та знайомим. Полярники глузують із новаків, що не досить серйозно ставляться до небезпек рейсу й часто запитують про таке, що виявляє їхню цілковиту полярну неграмотність. Остряк кілька день мене допікав запитанням, як
