з катера, й Дробін в ентузіязмі розмахує руками.
Катер повертає й намагається нас догнати; Але він, так само, як і „Славянка“, щодалі відстає від накрижника. За півгодини вони зникають десь у тумані, що за вітром налягає з моря й затуляє море й береги.
Ми йдемо повз Російський острів і завертаємо до бухти Паріс, щоб там закинути кітву й дожидати „Славянку“. З нами — аґенти прикордонної охорони та кілька провожатих. Їх має забрати катер. „Славянки“ довго нема, й прикордонники вже двічі обійшли пароплав, разом із матросами оглянули палубні приміщення, машиністи показали їм усі закамарки машинного приміщення, а паровичники відкрили заслонки вщерть набитих вугільних ям. Треба було уважно все оглянути, чи не заліз куди якийсь заєць, що часами трапляється на пароплавах. А з зайцями завжди заморока, надто коли пароплав іде в рейс, під час якого має заходити до закордонних портів. Уважно оглянули пароплав, але жадних слідів якогось запального юнака, що начитався пригодницьких
