мною Русь, бояре и прочии, до конца вѣка.[1] Яко николиже помишляю[2] на страну вашю, ни сбираю людий, ни языка иного приведу на страну вашю и елико есть подъ власть(ю) Грѣцькою, ни на власть Коръсуньскую, и елико есть городовъ ихъ, ни на страну Болъгарьску. Да аще инъ кто помыслить на страну вашю, да азъ буду противенъ ему и бьюся с нимъ. Якоже и кляхся азъ к царемъ Грѣцьскымъ, и со мною бояре и Русь вся, да хранимъ правая свѣщания. Аще ли отъ тѣхъ самѣхъ и преждереченыхъ не хранимъ, азъ же и со мною и подо мною[3] да имѣемъ клятву отъ Бога, в неже[4] вѣруемъ, в Перуна и въ Волоса, бога скотья, да будемъ золотѣ якоже золото се, и своимъ оружьемъ да иссѣчени будемъ, да умремъ. Се же имѣете во истину, яко же створихъ нынѣ к вамъ, и написахъ[5] на харотьи сей и своіми печатьми запечатахомъ.[6]
Абуль-Касим-Мухаммед, прозвищем Ібн-Хаукаль, купець з Мосуля, почавши від р. 943, як сам оповідає, більш 30 років мандрував по ріжних краях, і на основі зібраного материялу доповнював попереднї ґеоґрафічні працї; наслїдком того була єго „Книга доріг і держав“, писана десь, значить, в 70-х р. X в. Що до загального змісту, вона дуже подібна за для спільності джерел до працї Істахри, але цїкава деякими додатками; для нас особливо важні відомости про походи Святослава (про оповіданє Хаукаля за подїл Русі була мова вище при текстї Джайгани). Подаємо уривок в збірнику Гаркави (по тому Хаукаль був виданий в Bibliotheka geographorum arabicorum de Гуе т. II, 1873, але лише арабський текст).
Тепер не зістало ся й слїду анї від Булгара, анї від Буртаса, ані від Хазара, бо Русь напала (або: знищила) всїх їх, забрала в їх всї ті краї й до себе привернула. А ті, що спасли ся з рук їх, розтїкли ся по близких місцях, бажаючи зістати ся поблизу своїх країв та сподїваючись прийти до згоди (з Русию) і піддатися її[7].
- ↑ Розумій: хочу мати згоду і т. и. я і підвладна моя Русь; може бути, що Русь (як і трохи нижше) все ще значить володарів і виступає як синонїм дружини.
- ↑ Л.: помышлю.
- ↑ Зміст такий: я і ті, що зо мною і підо мною: тому Микльосич поправляв: иже подо мною.
- ↑ Вар.: него же.
- ↑ Вар.: сотворихомъ, написахомъ.
- ↑ Цїлий зміст умови в тім, що Сьвятослав присягає не нападати на сусїдні землї грецькі — в Криму, і на Болгарию, що также опинилась під властию грецькою, і обіцяє війскову поміч Візантиї; порівняти з сим прелїмінарні пертрактациї у Льва Диякона, IX. 10; там є мова і про торговельні зносини, але, як бачимо, торговельних відносин сама умова не тикаєть ся зовсїм, для того мабуть, що вони були нормовані попередними умовами і все мало зістатись in statu quo, як се в тих прелїмінарах сказано.
- ↑ Наша найдавнїша, чи Початкова лїтопись оповідає тільки про похід Сьвятослава на Хозарів, взяття Саркела (Біла Вежа) і побіду над Ясами і Касогами, себ то прикавказкими народами, як думають звичайно — предками сучасних Осетинів і Кабардинцїв. Хаукаль натомісь каже, що Святослав поруйнував краї від Болгара (коло сучасної Казанї) і до Семендара (на Каспийскім морі, на південь від устя р. Сулака). Поводом до походу на Хозарів лїтопись нїби виставляє бажанє Святослава — прилучити до своєї держави східні славянскі околицї (Вятичів), що ще платили дань Хазарам; догадують ся, що причиною могла бути й перешкода, яку стила держава хозарска для руских походів східних (див. Масуди). Так чи сяк, але похід на Болгарию не міг мати иньшої мети, як тільки здобич, був то просто розбійницкий напад. Болгария, як і Хозария, провадили велику торговлю, були й для Руси важними посередниками в торговлї східнїй; тим і упадок сеї торговлї, що помічаєть ся з кінцем X в., об'ясняєть ся звичайно тими походами Святослава, хоч тепер вказують ще, як на важнїйшу причину, на упадок торгівлї в самім Хозаресмі. Знесилена вже попереднею боротьбою з ордами, Хозария упала цїлковито, Болгария ж істнувала і пізнїйше, до татарского находу.
