руського північного сходу. Українські землї зістали ся в тїснїйшім звязку з північно-західнїми, білоруськими землями — разом з ними війшли потім в склад Литовсько-польської держави. Разом вони пережили культурно-національний рух против натиску польщини: католицтва, польського панства і польської культури. Але розвиток козацтва дав новий вигляд і характер українському житю і виразно відріжнив його і від білоруського. Правда, велике повстаннє, що пішло під проводом Б. Хмельницького, хотїло обєднати під козацькою кермою не тільки українськї, а й білоруські землї. Але се не вдало ся, і можна сказати, що від Хмельницького скінчила ся доба українсько-білоруська, і українська народність визначила ще різше нїж перед тим свою окремішність. Потім лїтературно-полїтичне відродженнє, що пішло з кінцем XVIII віку, повело далї формованнє української народности в справжню національність, а докінчує його нинїшнїй полїтичний рух.
Культурний рух XVI в. — громадський і церковний був першим відродженнєм українського громадянства. При всїх відмінностях в нїм є вже богато спільного, що звязує його з пізнїйшим українським рухом XIX віку. Провідники, дїячі українського відродження XVI в. глибоко відчували свої звязки з старою, Київською Русю. Вони були переняті пошаною для старої державности сеї української Руси, вдячно памятали старих київських князїв — все що зробили вони для тої культури українських земель, яку дїячі XVI віку хапали ся оборонити від польского натиску. Але вони опирали ся вже не на князях і панах, а шукали опори для національного руху в ширшім громадянстві. Головно в дрібнім міщанстві, як елєментї краще орґанїзованім, свідомійшім і не такім безправнім, як тодїшнє закріпощене селянство. Але в тодїшнїх писаннях знайдемо горячі сторінки і в оборонї сього селянства — його людських прав, його прав на рівність. Особливо цїкаві з сього погляду писання Вишенського, що як з одного боку виступає вірним, навіть узьким прихильником старої церковности, так з другого підіймаєть ся на висоту можна сказати — Шевченківського гнїву на всїх, хто гнїтить трудящий український народ, хто живе його потом і працею і позбавляє прав.
Потім сю лїнїю повела далї козаччина, що в своїй боротьбі за свої права і полїтичне право всього народу опирала ся незмінно на селянстві, вважала його своєю правою рукою — як висловив ся Хмельницький в одній промові, і знищеннє панського права поставила своїм завданнєм. В очах народа козацтво стало боротьбою не тільки за національне право українського народу, але і за визволеннє трудящого
