паляныця хороша, та не дытына. Дытына мазана ледача. Дытыну тилько сонну любы, такъ щобъ воно й не знало. У мене, якъ иде батько зъ миста, зъ заробиткивъ, я николы не дозволяю по кышеняхъ нышпорыты, обшукуваты, наче злодія. «Шукайте диты хлиба, ложечку татусеви, а я всыплю горячого борщыку. Винъ утомывсь, источки хоче, змерзъ. «Хто по хворостець побижить, що бъ у грубци прокынуты, хто мыску лаштуе, хлибъ; диты рады батькови, ажъ танцюють, а якъ спыть, то ходять на здыбочкахъ. Отъ и нышчымня страва смашна безъ прысмажкы. Не волоцюга війшовъ у хату, батько. Изъ дому йде сьпивае и додому йде, сьпивае… И чужа хата йому не чужа. А Күзько малесенькій, якъ почүе, що батько йде, заразъ ряденце на себе, та на пичъ, угорнеться й лежыть. «Скажить, мамо, тату, що я пишовъ його стричаты». (На таку брехню и я згоджаюся). Увійде батько: «А де Кузько?» «Пишовъ назустричъ». А винъ зъ печи й озвецьця зозулькою: «Куку! куку!» Отъ намъ и радощи.
А друге, якъ зайде зъ дому на роботу, дакъ якъ бы не треба сорочку перединуты, дакъ хочъ бы й мисяць до дому не вертатысь.
Лучче въ чужий хатыни, та весело, нижъ у своій, та невгидьдя, та ззвяга; та выпеканьня очей,
