та докиръ, то зъ того, то съ сього боку. Ничого мы сього не дознаемо, ще й добрыхъ людей у сюсидяхъ звеселяемо.
Заздристь бере дурныхъ людей, якъ у насъ пры вбожестви та квиткы цьвитуть, — не диты ростуть, квитки цьвитуть. Оце якъ що, то й кажу: робымо диткы, робымо! Батько тамъ за для насъ махае ципомъ, а мы тутъ працюймо, за для його, а прыйде, вкупи згуляемо й оддышемо?» Воны беруться, регочуться. Мале ледви ходыть, и те радіе батькови, не знае чого й само. «Господы помилуй», мовъ у церкви спивае, заздоровля батькове молиться, поклоны лобочкомъ бъе. А прыйде батько, чоботы йому вытырае, хочъ не гараздъ, а вытырае. У насъ николы суму не бувае. Йимо черствый хлибъ весело. Батько чымъ дужъ бижыть изъ миста до дому. А диты бижять на зустричъ. И мале передъ цюцею заздалегидь уже танцюе и хвалыться цюци, що тато прыйде, и танцюе передъ цюцею, взявшы за лапки. А цуценя Бровко й соби, якъ скажене, гавкае, радіе, мотаеться, верещыть. И моя душа росте въ гору.
Такъ то, моя панійко, я зъ долею та й изъ людьмы боролась, та ниби й гирку долю поборола,
