нѣякого акту бо̂льшои ваги. Однако жь исторія мусить скартати по̂дчиненє Русино̂въ и въ загалѣ иновѣрцѣвъ по̂дъ ти̂ сами̂ категоріи при вымѣрѣ тягарѣвъ та цѣлковите зро̂внанє ихъ що до тягарѣвъ мѣсцевыхъ, хочь ихъ часто выключали во̂дъ правъ и користей наданыхъ, — бо се супротивляється почутю справедливости, вродженому кождому чоловѣкови. Впрочѣмъ при набуваню землѣ, осягненю урядо̂въ краєвыхъ, переважно земскихъ, и загаломъ що до свободы особы та майна въ пятнайцятому вѣцѣ ще не ставили перепонъ Русинамъ задля ихъ народности.
Мимо сеи ро̂вности во̂льныхъ Русино̂въ, що до правъ земскихъ, старосты и дѣдичѣ допускалися часто надужитя не то̂лько що до рускихъ духовныхъ, але и що до свѣтскихъ. Старосты доскулювали Русинамъ не то̂лько тымъ способомъ, що потягали ихъ справы, передъ судъ выточени̂, по̂дъ права руски̂, бо се вже могло бути хибою праводавства, але й тымъ, що не дбали про обезпеченє ихъ посмертного майна, не увзглядняли, якъ належиться, ихъ судовыхъ свѣдоцтвъ, вымагали во̂дъ Русино̂въ бо̂льшихъ оплать судовыхъ и т. и.[1] Такъ само часто несправедливо поступали собѣ дѣдичѣ зъ духовными рускими, бо обтяжали ихъ поборами, присвоювали собѣ юрісдикцію надъ ними, втягали ихъ дворища до своихъ дѣдицтвъ, або такожь выперали зъ нихъ рускихъ духовныхъ.
Исторія картає беззглядно таки̂ дово̂льни̂ поступки, противни̂ всякимъ правамъ, якъ ихъ часто картали королѣ Польски̂ и заказували.
Друга, ще загальнѣйша недостача въ реорганізаціи краю була та, що кметь на давному рускому або польскому правѣ осѣлый, до грунту привязаный, зо̂стававъ у велико̂й особисто̂й залежности во̂дъ пана та поносивъ велики̂ тягарѣ. Си̂ во̂дносины, зъ выимкою надуживаня, можна пояснити съ того становища, що філянтропічный поглядъ про ро̂вно̂сть суспо̂льну ще не
- ↑ Єпископъ Перемискій Іоаникій жалився передъ королемъ Альбрехтомъ, именно: а) що старосты въ правованю латиннико̂въ зъ Русинами во̂дкидають свѣдоцтва Русино̂въ яко неважни̂; б) що по смерти Русино̂въ ихъ майна не обезпечують якъ слѣдъ; в) що Русино̂въ силують святкувати лат. свята. Король Альбрехтъ выслухавши просьби єпископа закаяавъ усѣ ти̂ надужитя а то̂лько що до святъ лат. вызначивъ, яки̂ лат. свята повинни̂ й Русины святкувати.
