Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/180

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 172 —

вати добра земски̂, выкуплювати зъ нихъ заставы, то̂лько за призволомъ королѣвскимъ, однако жь лучалося, що побожни̂ лєгаты до̂бръ земскихъ часомъ нарушували права близькихъ кревныхъ, управненыхъ до спадщины лєгованого майна.

Такожь и звязь мѣжь духовеньствомъ а Римомъ не все була выго̂дна для тогочаснои суспо̂льности. На соймѣ въ Корчинѣ р. 1456 выразно мѣжь обявлеными краєвыми потребами по̂днесено и се, що бы не потягали по̂дданыхъ державы передъ суды римскои куріи и заказали, бенефіція костельни̂ приймати во̂дъ заграничныхъ властей. Такожь мусили бувати суперечки що до компетенціи судо̂въ надъ переступствами осо̂бъ духовныхъ, коли ихъ ажь постановою загального сойму въ Пётрковѣ р. 1459 призначено судамъ мѣшанымъ, зложенымъ зъ двохъ уряднико̂въ свѣтскихъ и біскупа.

Оборотъ купецкій на Руси мавъ побо̂чь загальныхъ краєвыхъ користей и свои невыгоды. Чужоземцѣ, що мали найбо̂льше у своихъ рукахъ промыслъ и купецтво, часто вызыскували, скарбы краю зъ шкодою публичныхъ доходо̂въ, якѣ мы вже въ сѣй розправѣ выказали. Въ житю людскому буває звычайно, що кождый дбає перше про себе, и кожда рука собѣ крива. Такъ и Льво̂въ, ся перла мѣстъ на Руси, выкористувавъ выключно для себе си̂ найважнѣйши̂ взаємины купецки̂ Сходу зъ Заходомъ, звязокъ зъ нимъ мѣстъ на Руси, а особливо сей привилей королевои Ядвиги зъ р. 1386 про выключный складъ усѣхъ товаро̂въ у Львовѣ. Коли го́роды на Покутю и Подо̂лю для обопо̂льнои лѣпшои выгоды бажали, безпосередно торгувати зъ мѣстами заходу бодай по̂дчасъ ярмарко̂въ, Льво̂въ, покликався на сей привилей Ядвиги и супротивлявся тымъ домаганямъ.

Король Казимиръ рѣшивъ сю суперечку по̂сля права льво̂вского и загрозивъ конфіскатою або втратою купна переступство истнуючихъ приписо̂въ. Тодѣ Льво̂въ зо̂ставъ и на будущину осередкомъ промыслу и купецтва зъ задержанємъ трудныхъ постановъ для меншихъ мѣстъ краю, що кривдили ихъ партикулярни̂ интереса.

Хто жь на останку не признасть, що загальне ополченє и цѣла система обороны краєвои, хочь мала въ засадѣ найкрасши̂ цѣли на оцѣ, не зо̂йшла до найсумнѣйшихъ и найнуж-