Людности єи сприяла сама природа. Тутъ Русины здобували не то̂лько для власного прожитку достатки, але й сусѣдни̂ краѣ надѣляли збо̂жемъ. Отакъ р. 1279, якъ выпала голоднеча у Ятвяго̂въ, вони благали Володимира Васильковича поратувати ихъ хлѣбомъ, що во̂нъ и вчинивъ имъ. Безнастанный купецкій рухъ черезъ край сприявъ бо̂льшо̂й чи меншо̂й просвѣтѣ и розвитку мешканцѣвъ; слѣды сего помѣчаємо ще за далекои давнины: въ середнихъ вѣкахъ те жь саме. Даниловичь повѣдає, що въ XII. вѣцѣ купцѣ зъ Регенсбургу ѣздили до Кієва черезъ Емсъ и Вѣдень, купувати футра; тодѣ Кієвъ бувъ осередкомъ, де складалися футра на продажь. Трохи ранѣйше сего Мартинъ Галъ повѣдає, що Польща зробилась вѣдомою переважно то̂лько черезъ те, що черезъ неи переѣздили чужосторонни̂ крамарѣ на Русь. Наша лѣтопись такожь згадує про сихъ крамарѣвъ, зовучи ихъ Латиною. Въ половинѣ XIII. вѣку чимало польскихъ и австрійскихъ крамарѣвъ, довѣдавшись во̂дъ папскихъ по̂сланцѣвъ, що вони йдуть въ Татарію, рушили зъ ними. Трохи на по̂вденъ бачимо жвавый купецкій рухъ по Днѣстру: низше Кучельмина[1] ходили судна до Олеша;[2] вертаючись въ Галичину привозили рыбу и вина. Имовѣрно, що во̂дъ устя Днѣстра судна крамарски̂ ходили до Дунаю, де зустрѣчаємо ихъ въ друго̂й половинѣ XII. в. и де першимъ мѣстомъ во̂дъ моря на лѣвому березѣ Дунаю бувъ малый Галичь (Галачь). Тутъ крамарѣ набирали грецкого та болгарского краму. Сюда жь и Угры привозили сво̂й крамъ. Знаємо, що Святослава вельми причарувало осередкове положенє наддунайскихъ земелъ: „То єсть середа въ земли моєй, мовивъ во̂нъ, яко ту вся благая сходяться“. Що бъ зрозумѣти, якъ широко було розвинено въ Галичинѣ морске крамарство, досить згадати, що р. 1224, коли збиралися Русины проти Татарвы, зъ Галичины прибуло 1000 суденъ зъ выгонцями (пѣхотою). Галичина багацько продавала власныхъ добутко̂въ, особливо же хлѣба и соли. Соляный промыслъ бо̂ля Коломыѣ князѣ роздавали оружни-
