камъ[1]. Въ початку XII. в. вся Украина-Русь добувала со̂ль зъ Галичины. Окро̂мъ того зъ во̂дто̂ль ишло доволѣ футра, меду, рогатого товару. Галичина була доволѣ густо заселеною и мала вельми багато мѣсть. Я по Галицко-Волыньско̂й лѣтописи нарахувавъ за чась во̂дъ року 1205 до татарского нападу 56 мѣстъ въ Галичинѣ и на Волынѣ. Галичане во̂дро̂жнялися замо̂жностею. Про Данила и Василька сказано, що вони зарадили и Михайлови Черниго̂вскому „пшеницѣ много и меду и говядь и овець доволѣ“. До татарскои руины отси̂ Руски̂ Землѣ були найзамо̂жнѣйшими Землями въ Европѣ. Тодѣ, якъ захо̂дни̂ краѣ перебували геть въ злиденному станѣ, въ убожествѣ, варварствѣ, Землѣ помѣжь Днѣпра та Днѣстра, вславлялися достатками, роскошами, яки то̂лько були вѣдоми̂ того часу; якимъ-то прегарно роско̂шнымъ мѣсцемъ бувъ тодѣ Кієвъ зъ золотыми воро̂тьми, съ чотырма сотнями церко̂въ, зъ восьмома крамарскими майданами. Згадаймо, що скарбомъ Кієва Болеславъ Хоробрый позолотивъ усю Польщу. Кієвъ своими роскошами и прегарнимъ краєвидомъ розпестивъ Болеслава Смѣливого! Ско̂лько золота, срѣбла, дорогоцѣннихъ речей Галичь подарувавъ Лешкови Бѣлому! Навѣть и по̂знѣйше вже по̂дъ убогими стрѣхами зруйнованого Кієва въ одно були таки̂ речи роскошей, яки̂ въ иншихъ державахъ можна було зобачити хиба въ домахъ вельми богатыхъ пано̂въ; оксамиты въ Кієвѣ зустрічалися частѣйше, нѣ жь полотно лянне у Вильнѣ, перець частѣйше, нѣ жь со̂ль у Польщѣ[2].
Вже жь не безъ того, що на добростанъ мешканцѣвъ недобре вплывали и змаганя претенденто̂въ за орудуванє Галичиною и Волынею; особливо коли претенденты почали наводити Половчанъ и иншихъ хижихъ чужинцѣвъ, котри̂ не давали пощады краю. Але все жь, найбо̂льше потерпѣла и Галичина и Волынь во̂дъ Татарвы, особливо коли вона набѣгла впершъ р. 1240–1241 и рушала цѣлою масою на Руски̂ Землѣ, руйнуючи єѣ ажь до Берестя, а пото̂мъ ко̂лька разо̂въ верталася симъ
