ному з людий, виведених у нїй, тодї вибрано Самуіла, що настав безпосередно по останньому з героїв, яких подїї розказано в книзї. Книга Самуіла, де пишеть ся про сього чоловіка, а потім про Давида, уважаєть ся твором Самуіла в тій частинї, де говорить ся про сучасні йому справи, а далї за авторів уважають його товаришів, що наступили по ньому, Гада й Натана, бо їх імена часто згадують ся в книзї. Єремія, великий співець смутку, що бачив руїну Єрусалима, має бути впорядчиком двох книг Царств; не забудьмо, що Жиди звуть усю отсю історичну серію першими пророками. В иньших книгах імена авторів були по більшій части написані в текстї або в заголовку; традиция обнажилась тим, що приняла їх на віру.
Щоб оцїнити безсторонно те, що дає традиция, коли вже ми дослїдили, що сього не досить, не слїд перш усього забувати, що традицийна теольоґія, чи то жидівська, чи то християнська, не має на метї власне навчити нас про походженє і складанє біблїйних книг; вона найбільше славить і вихваляє їх сьвятість, що робить їх жерелом для доґматів і поживком для побожности. З сього погляду вона потверджує взагалї їх автентичність, не придаючи сьому слову дуже докладного зна-
