Не вдовольнившись працею в потрійному напрямі над законом, історією і пророцькими промовами, лїтературна дїяльність юдейська брала ся ще й до иньших річий. За чотири столїтя до Хр. виростають твори дослїду й моральної фільософії, то гордої й пишної, то змисленної і чулої: Йов, Притчі, а в часи Гасмонеїв або римської влади: Еклєзіяст, кн. Ісуса сина Сірахового і кн. Премудрости. Поезія коханя представлена в Піснї Пісень, де, здаєть ся, видно вплив розпещених звичаїв грецьких. Релїґійна поезия виражена в Псальмах, то в глибоких і чулих словах, то в холоднуватих церковних співах. Даниіл весь палає тугою від релїґій переслїдуваня Епіфана та від надїй збуджених перемогами Макавеїв. У книгах Ездри й Неемії автор досить пізнього часу (запевне II ст. до Хр.) пробує відновити спогади Відбудуваня, послугуючись неповними переказами традициї. В той самий час збирають під назвою Паралїпоменон, із дивним запалом до всього, що належить до орґанїзациї культу, всю історію Ізраеля від початків до полону. Щастє, що се нове виданє не було поставлене на місце давнього історичного збору, багато де в чому далеко вищого від нього!
