Дѣвиця! ось ну, теперь выведи во̂йсковый танокъ. Пропала твоя краса! пропали твои вборы. Замѣсць весѣля справляй свои похороны“.
Жовнѣры такъ обезглуздѣли во̂дъ крови, що не можна було зупинити ихъ, а якійсь капітанъ було загадався енерґічно зупинити жовнѣро̂въ, такъ вони й єго скалѣчили. Близько десяти тысячѣвъ людей обохъ поло̂въ ро̂жного вѣку занѣвечено въ отсѣй люто̂й рѣзанинѣ. Ватажка Трикоча знайшли мертвого съ прострѣленымъ горломъ. Инакше оповѣдає украиньска лѣтопись про добуванє Поляками Салтыковои-Дѣвицѣ: вона повѣдає, що Поляки выперли Украинцѣвъ зъ мѣсточка въ замокъ и добували єго приступомъ ко̂лька днѣвъ: Украинцѣ, запевнившись, що имъ нема спасеня; прохали у Поляко̂въ помилованя. Поляки обѣцяли, та не додержали своєи обѣтницѣ. Добувши Салтикову-Дѣвицю, Поляки рушили на Сосницю.[1] По дорозѣ злапали десь „языко̂въ“ и довѣдалися во̂дъ нихъ, що въ Сосницѣ перебувають московски̂ по̂сланцѣ, котри̂ привезли во̂дъ царя 30 великихъ возо̂въ, навантаженыхъ гро̂шми, призначеными на платню козакамъ. Понявши вѣру въ отсю байку, Поляки по̂дступили до Сосницѣ. По свому звычаю Поляки першь усего вмовляли здатися. На той часъ сотника въ Сосницѣ не трапилося, во̂нъ бувъ у Березному.[2] Сосницки̂ козаки спостерегли, що ихъ така омаль, що не встояти имъ проти неприятеля и згодилися. Поляки найбо̂льшь пильнували до̂братися до тыхъ Москалѣвъ, що привезли грошѣ возами. Сосничане выдали имъ Москалѣвъ, котри̂ були переѣздомъ черезъ Сосницю. Москалѣ запевняли, що жадныхъ грошей у нихъ не було, а навпаки вони за гро̂шми простують у Кієвъ, де зложени̂ податки зо̂брани̂ зъ Украинцѣвъ на царя. Москалѣвъ почали пекти огнемъ; але й на огни вони нѣчого бо̂льшь не вызнали, додали лишень, мабуть що бъ помѣтити Поляко̂въ, що вступъ польского во̂йска въ московску державу наробивъ переполоху въ Москвѣ. Поляки заковали Москалѣвъ и держали ихъ по̂дъ вартою. Тодѣ жь таки злапали козацкихъ гонцѣвъ, выряженыхъ Бруховецкимъ зъ Батурина до царя въ Москву; сихъ покарали на смерть, яко зраднико̂въ; бо Поляки всѣхъ
