На правому боцѣ Днѣпра Дорошенко спершу вдававъ, що во̂нъ сприяє Польскому королю; але небавомъ помѣтивъ, що сею стежкою не добуде собѣ народного признаня гетьманьскои власти, котру во̂нъ перенявъ неправдою. Що бъ прихилити до себе наро̂дъ, треба було при во̂дповѣдно народному бажаню и выступити проти Поляко̂въ. Отъ во̂нъ 22. лютого скликавъ бо̂ля Лисянки генеральну раду; на сѣй радѣ прираджено, домагатися во̂дъ Поляко̂въ, абы вони вырушили зъ Украины, а тодѣ вже зложити полюбовну умову съ Крымскимъ ханомъ, и прохати єго заступництва надъ козаками. Дорошенко и написавъ у Бѣлу-Церкву до польского коменданта, що бъ Поляки вырушали зъ Украины въ Польщу. Поляки сего не выконали, вони въ Бѣло̂й-Церквѣ не почували себе, такими слабкими на силу, що бъ послухатися съ першого разу. Навпаки вони стали выганяти Бѣло-Церко̂вскихъ мѣщанъ и селянъ и загадували имъ насыпати земляный валъ; выганяли на роботы навѣть и самыхъ козако̂въ.
Дорошенко бажавъ привернуты до себе запорозку Сѣчь и по̂дбивавъ Запорозцѣвъ домагатися, що бъ царски̂ ратники выступили съ Кодака. Московскій урядъ побоювався, що бъ лѣвобережна Украина не пригорнулася до Дорошенка и велѣвъ, що бъ коженъ, хто приѣздитиме за для крамарскихъ справъ, съ правого боку Днѣпра на лѣвый, записувався и перебувавъ нѣде бо̂льше, окро̂мъ заѣздныхъ дворо̂въ для того побудованыхъ, котрыми урядували приставлени̂ воєводами московски̂ дворяне (шляхтичѣ). Стали косо и неприязно дивитися зъ Москвы и на кієвски̂ школы. Въ царскому наказу того часу радилося, що красше бъ було не заводити шко̂лъ въ Кієвѣ: на се Шереметевъ во̂дписувавъ, що не можна выводити шко̂лъ съ Кієва въ инше мѣсто, бо Кієвляне тымъ вельми образяться. Тодѣ дозволено учитися въ сихъ школахъ самымъ лишень по̂дданкамъ царя а съ чужихъ краѣвъ нѣкого̂сенько въ школы не приймати.
Тяжке становище примушувало правобережныхъ Украинцѣвъ покидати сво̂й ро̂дный край. Черезъ торѣшню во̂йну багато де въ якихъ селахъ не орали и не сѣяли збо̂жа; тымъ-то зимою наступила велика недостача и дорожнеча на хлѣбъ.
