прийшла думка написати повість про шляхтича, що начитавши ся лицарських повістий, виїжджає в сьвіт ратувати невиннієть і шукати чудесних пригод, а стикаючи ся з дійсним, далеко не лицарським єввітом, попадає в безконечний ряд сьмішних і сумних ситуаций. І ось 1604 р. вийшла перша часть славутної повісти п. з. „Глубокоумний шляхтич Дон Кіхот з Ляманші“. Коли публика з разу не дуже квапила ся купувати книжку, видав Сервантес безіменну брошурку „El buscapie“ (бомба), в котрій ніби то критакуючи „Дон Кіхота“ підпуcтив заміточку, що се сатира на якісь високо поcтавлені особи. Люди кинули ся купувати книжку, але заразом обрушили ся на неї ріжні фігури. На автора посипались докори, крики та доноси, так що цілих 8 літ він не важив ся нічого нового друкувати. Але Дон Кіхот тимчасом став книгою славною не тілько в цілій Іспанії, але і в Франциї, Італії і иньших краях. Се й склонило в 1614 році якогось бездарного писаку видати другу часть повісти. Обурений Сервавтес написав про те сам другу часть „Дон Кіхота“ і видав її 1615 р. по чім викінчив ще обширну лицарску повість „Терпіня Персілєса і Сйісмунди“. Се був останній його твір; 23 цьвітня 1616 р. він умер, тога самого дня, коли в Англії умер великий драматичний поет Віліям Шекепір.
„Дон Кіхат“ Сервантеса, се перша, повість в новійшім значіню того слова і один із найславнійших творів людського духа. Сатира на безглузді лицарські повісти, котрими много сот літ зачитувалась уся Европа, поглиблюєть ся і розширюєть ся тут достепенно в величній малюнок боротьби між благородними поривами чутя і твердою дійсністю, між поезиєю і прозою житя. Через те має „Дон Кіхот“ безсмертну вартість в історії духового розвою весеї людськости і є любимою книгою для всїх
